• Відомо, що ідеальної системи законодавства, без колізій, − не існує. Сучасна проблема полягає не в тому, що є колізії, а в тому, що за останні два десятиліття їх питома вага постійно зростає і перевищує розумні межі. Кількість переходить у нову якість, хаос витісняє правопорядок. Якщо ентропія [міра хаосу] з часом зростає, то правопорядок приречений зникнути [«Другий закон термодинаміки»].

• Прийняття Книги IV «Право інтелектуальної власності» Цивільного кодексу України було б правомірним лише після внесення відповідних змін до ст. 41 Конституції України шляхом заміни «пропрієтарної» доктрини на доктрину «виключних» прав.

• Колізії законів виникають унаслідок багатьох причин, і, в першу чергу, внаслідок методологічних помилок, − недотримання формально-догматичного методу, неповаги до юридичної техніки, зневаги до тексту закону.

Частина I

ВСТУП. Між різними нормативними актами можуть відбуватися протиріччя, «зіткнення», які називаються колізіями (С. С. Алексєєв¹). Колізії в законодавстві (колізії в законах − collision of law) − містяться в правових приписах різних законодавчих актів, які регулюють однакові фактичні відносини (О. Ф. Скакун²).

¹ Алексеев С.С. Теория права: учебник / С.С. Алексеев. — М.: БЕК, 1995. — 320 с. с.95

² Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): Підручник. – Харків: Еспада, 2005. / с. 454 с. / – 840 с.

---

Проблема колізії законів не існує, коли сфери дії кожного з них щодо охорони прав на один і той самий об’єкт (твір, винахід, і т.п.), — не співпадають. В такому разі у автора, винахідника не виникає питання: яким законом керуватися, а у судді: який закон застосовувати. І, навпаки. Коли права на один і той же об’єкт охороняються двома законами, а іноді і більш ніж двома, — проблема колізії законів, як правило, існує³.

Пояснимо актуальність обраної нами теми на окремих прикладах (казусах).

Казус № 1. Трудовим договором між працівником та роботодавцем не було передбачено кому з них на праві інтелектуальної власності будуть належать так звані «службові винаходи».Між сторонами договору виник спір. Працівник подав до суду позов про визнання за ним (винахідником) та за роботодавцем майнових прав на «службовий винахід», створеного у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. Мета позивача: спільно з роботодавцем «набути право інтелектуальної власності на винахід, … що засвідчується патентом» (ч. 1 ст. 462 Цивільного кодексу України /далі – ЦКУ/) та спільно здійснювати ці права (ст. 428 ЦКУ). При цьому позивач посилався на ч. 2 ст. 429 ЦКУ, яка наголошує: «майнові права на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором». Позиція позивача: посилання на ч. 2 ст. 429 ЦКУ, – тобто на загальну норму права.

Роботодавець подав до суду зустрічний позов про визнання лише за ним майнових прав на «службовий винахід», посилаючись на ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі – Закон), яка наголошує: «Право на одержання патенту на службовий винахід… має роботодавець винахідника». Позиція позивача: посилання на ч. 1 ст. 9 Закону, – тобто на спеціальну норму права.

«Винахід» і «службовий винахід» співвідносяться як рід та вид. Виникає питання: яку норму права повинен застосувати суд? Якщо суд застосує загальну норму права ч. 2 ст. 429 ЦКУ, − його рішення буде на користь працівника (і роботодавця). Якщо суд застосує спеціальну норму права ч. 1 ст. 9 Закону, − його рішення буде лише на користь роботодавця.

Кожен раз в аналогічних ситуаціях виникають стандартні питання: 1) Чи дійсно має місце колізія (або конкуренція)⁴  норм права? 2) Якщо так, то співпадають вони за обсягом чи не співпадають? Наприклад, допустимо, що в наведеному нами казусі № 1 «службовий винахід» було створено працівником не у зв’язку з виконанням трудового договору, а у зв’язку з використанням ним досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця⁵. 3) Яку з норм права потрібно застосувати, тобто яким колізійним принципом керуватися? На рівні казуального тлумачення, мова йде про:

• принцип (лат. – Lex posterior derogat legi priori) «пізнішим законом (ч. 2 ст. 429 ЦКУ /2004 р./) скасовується більш ранній» (ч. 1 ст. 9 Закону /1993 р./);
• принцип (лат. – Lex specialis derogat generali), «спеціальний закон (ч. 1 ст. 9 Закону) скасовує загальний закон» (ч. 2 ст. 429 ЦКУ)»;
• принцип (лат. − Lex superior derogat legi inferiori), «вищий за силою закон (ч. 2 ст. 429 ЦКУ) скасовує закон, нижчий за силою (ч. 1 ст. 9 Закону)».

З рештою, якщо виникає колізія між самими принципами, то який з них є пріоритетним?

---

³ Див.: Жуков В.І. «Законодавство України про інтелектуальну власність: колізія законів». Стаття опублікована: Матеріали міжнародної конференції (Київ, 30 червня — 01 липня 2010 р.). Проект ЄС „Вдосконалення стратегій, політики та врегулювання інновацій в Україні”. – К.: Фенікс, 2010. – 424 с. /с.18-25/.

⁴ Колізія норм права і конкуренція норм права, – різні правові явища. Не вдаючись у деталі з цієї проблеми приєднаємося до однієї із багатьох точок зору суть якої полягає в наступному: колізія норм права, – є помилка законодавця, – негативне явище в системі законодавства. Конкуренція норм права, – це нормальне явище в системі законодавства.

1. Трохи про деталі, дрібниці в праві⁶. Відомо: коли ми вживаємо слово «система», то розуміємо певний «порядок розташування частин в цілому». Ідеальний зразок в техніці, − це «механічний годинник». Всі його частини («зубчасті коліщатка») між собою ідеально узгоджені. Зрозуміло, що суспільні відносини «не механічний годинник». Між тим, юриспруденція теж використовує слово «система». Так, ми говоримо про «систему права»: публічного, приватного; про «систему законодавства» різних галузей. Частками /«клітинами»/, з яких складається corpus «системи права», «системи законодавства» − є «норма права». Ідеальна норма права («молекула»), в свою чергу складається з трьох частин («атомів»): «гіпотези [якщо]→ диспозиції [то]→ санкції [а інакше]». Вони розміщуються, як правило, «всередині» однієї статті нормативно-правового акту. Можливо навіть розмістити дві норми права і в однієї частині статті⁷. Нерідко такий структурний елемент правової норми як «санкція [а інакше]» розміщується окремо від («гіпотези [якщо] та → диспозиція [то]»).

Є випадки, коли законодавець «забуває» про санкцію. Таку ситуацію можна умовно порівняти з «механічним годинником» в який забули вмонтувати хоча б одну «зубчасту коліщатку». Далі, в статті, ми проаналізуємо випадок «забуття» про санкцію, на прикладі частин 1 − 3 ст. 6 Закону, щодо «умов надання правової охорони винаходам (корисним моделям)» та ч. 1 ст. 33 Закону «Визнання патенту недійсним», щодо наслідків (санкції), які повинні наступити у разі порушення саме умов надання правової охорони  на дані об’єкти.

Посилання в підручниках лише на те, що «колізія законів» виникає, коли норми права регулюють однакові фактичні відносини, є вірним, але, − недостатнім. Слід мати на увазі: термін «колізія законів» − це узагальнююча наукова формула. Вона є такою, що лише відбиває суть правового явища. При тлумаченні «колізії законів» за основу слід брати «колізію норм права». Тобто, при казуальному застосуванні належить виходити не тільки зі місту норм закону, а і з норм підзаконного акту в ієрархічної системі всього законодавства (від «Конституції» → до «Інструкції») на рівні елементів норми: «гіпотези [якщо]→ диспозиції [то]→ санкції [а інакше]», їх змісту та зв’язків між ними як «всередині», так і між нормами права «зовні», що розміщені і в інших нормативних актах (законів, підзаконних актів). Справа в тому, що може скластися така ситуація, коли тексти норм за змістом, за обсягом не співпадають (є «протиріччя», «зіткнення»), або не співвідносяться як рід та вид. Між тим, − існує колізія норм. В такому випадку вона вирішується лише за рахунок місця свого находження в ієрархічній системі законодавства. При цьому слід враховувати і те, що не всі записані в нормативному правовому акті положення є нормами права, які безпосередньо регулюють суспільні відносини, незважаючи на те, що носять нормативний характер (Піголкін А. С.; Лазарев В. В.; Хропанюк В. Н.)⁸. Даний висновок нам знадобиться, коли будемо аналізувати нормативне визначення понять в нормі права, зокрема, − «роялті» з метою усунення колізії між нормами права в різних галузях законодавства (авторського, − приватного, та податкового, − публічного).

---

⁶ «Я завжди дотримувався думки, що дрібниці найсуттєвіші над всім». Артур Конан Дойл.

⁷ Наприклад, ст. 428 ЦКУ «Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам» має лише одну частину (першу), але остання містить дві норми: а) якщо є договір між кількома особами, то …, і б) якщо немає договору між кількома особами, то … .

⁸ Див.: Общая теория права. Под ред.  Пиголкина А.С. М., 1996. Гл. X, c. 159-173. Общая теория права и государства. Под ред. Лазарева В.В. М., 1994. Тема 11.3, с.118-121. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. М., Гл. XI, 171-179.

⁹ Пункт 1.2 «Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель» № 22 від 22.01.2001 р. [Текст] : [із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства освіти і науки № 154 (z0332-04) від 26.02.2004 № 223 (z0460-05) від 14.04.2005)] // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – С. 382–386. (Далі – Правила).

---

І так. Ми звертаємо увагу на необхідність проводити «мікроаналіз» структури саме норми права починаючи з її гіпотези, яку ми умовно тут і далі за текстом позначимо літерою «А»; диспозицію, − літерою «В»; санкцію, − літерою «С». Наприклад, гіпотеза аналізуємої  нами норми права вказує на три фактичні обставини, які нам слід довести у суді. Ми віддзеркалюємо їх так: [(А-1) + (А-2) + (А-3)]. В такому випадку повна юридична формула норми права матиме такий вид: [(/якщо є: [(А-1) + (А-2) + (А-3)/), то → (В /виникає така диспозиція: (В-1 /права …/) + (В-2 /обов’язки … /) →( /а інакше буде така санкція (С-1)…/)]. Як бухгалтер має вміти «читати баланс» підприємства, проводити інвентаризацію його майна, так і юрист має вміти читати «норму права», через її елементи, і вміти «інвентаризувати» їх із застосуванням спочатку «якісних» методів, а потім «кількісних»¹⁰.

У даному випадку йдеться про юридичну кваліфікацію фактичних обставин, що передбачені в гіпотезі норми права. Вони повинні виявлятися не по лінії «всі факти − у один ряд», а диференційовано, з врахуванням їх юридичної функції. Виявимо їх поки що схематично, на рівні грубої  моделі¹¹. І так. При  аналізі колізії норм права слід зіставляти їх гіпотези  по лінії:

1)  факти – ознаки, які визначають суб’єкта  прав та обов’язків;   (функція → адресат норми (а-1);

2) факти – умови. Їх функція у визначенні юридичних властивостей суб’єкта права, − право-дієздатності;

3) факти – підстави,  їх функція → у визначенні обставин, з яких виникають (а-2); змінюються (а-3),      припиняються (а-4) цивільні права та обов’язки; до них відносяться і факти-стану (а-5); факти-правоперешкоджаючі (а-6) та т.п. (а-7), а також факти-делікти (а-8), та інші (а-9);

4) факти – правопорядку. Їх функція:

а) в установленні процедури¹² при якій здійснюються і захищаються права, зокрема, і на об’єкти інтелектуальної власності; виконуються обов’язки, відшкодовуються збитки і т.п. дії;

---

¹⁰ Жуков В.І. «Количественные и качественные методы в методологии гражданского права». Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. – Харків. Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. -160 с.. Доповідь автора статті на науковій конференції. Харків, 18-19 грудня 2003 р.

¹¹ «Груба модель», – не означає щось негативне або неякісне. В математиці груба модель придатна, якщо в межах розрахункової точності вона забезпечує кращий варіант, навіть якщо ця точність і невелика. Наведемо простий приклад. Потрібно визначити площу поверхні письмового столу. Реальний об’єкт /далі – РО/ (поверхня столу) замінюється абстрактною математичною моделлю (далі – ММ) – прямокутником. Вимірюють довжину і ширину. Потім множать довжину на ширину. Отримують бажаний результат. Модель прямокутника для письмового столу, – це і є проста, груба ММ. При більш високій вимозі до точності площі поверхні письмового столу виникає необхідність в уточненні ММ. Тоді врахувати «деталі», зокрема, – заокруглення кутів прямокутника письмового столу. І так: стіл прямокутний ↔ груба ММ «прямокутник». Стіл квадратний ↔ груба ММ «квадрат». Увага! А якщо стіл реально «круглий», ↔ а груба ММ «квадрат»: очевидно, що така груба ММ неадекватна реальному об’єкту. Маємо математичну помилку.

В принципі, аналогічна ситуація має бути і в сфері права. (При використанні формально – догматичного методу в сфері «чистого» права (по Г. Кельзену), тобто «права належного»). Етап-1. Задача: створення грубої ММ. Описується у математичній формі реальній «нематематичний» об’єкт. В нашому випадку РО – є норма права /тобто: «гіпотеза – диспозиція – санкція»/. Етап-2. Тільки після того, коли буде побудована  спочатку груба ММ, тобто задачі придана математична форма, можна використовувати математичний апарат (математичні методи). Далі можна працювати над уточненням ММ враховуючи «деталі» норм права,- «…заокруглення кутів прямокутника письмового столу». Міркування по аналогії. Див.: «Вводные лекции по прикладной математике». Тихонов А.Н., Костомаров Д.П. – М.: Наука. Главная редакция  физико – математической литературы. 1984. – 192 с. с.11.

¹² Слід звернути увагу на те, що в юридичній літературі існує різноманітність точок зору, щодо співвідношення понять “процедура” і “процес”. Думка автора статті: термін «процес», в контексті змісту даної публікації, слід вживати, коли діяльність, наприклад, органу патентного відомства України, а саме, – Апеляційної палати, – пов’язана з юрисдикційною діяльністю, але вона не пов’язана з здійсненням правосуддям. «Процес», – це юрисдикційна діяльність державних судів, що пов’язана з правосуддям.

---

Чим, як правило, «грішить» орган виконавчої влади, зокрема, Кабінет Міністрів України, Міністерство яке приймає підзаконні нормативні акти в сфері права інтелектуальної власності, якщо приймаються вони на основі і на виконання законів (тобто не повинні їм суперечити)?  Тим, що виходять за межі своєї компетенції шляхом введення «в юридичний обіг», зокрема, через «факти – підстави», які не передбачені в Законі. Так, наприклад, в п. 6.6.2 «Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель» № 22 від 22. 01. 2001 р., що були затверджені Міністерством освіти і науки України (далі – Правила-1)¹³, включено «факт-підставу», а саме: ознаку «технічна задача». Дана ознака відсутня в Законі (де їй, по суті, – місце: ст. 1 ст. 7 Закону, щодо поняття «винахід /корисна модель/ -…).

Наприклад. Гіпотеза норми Закону вказує лише на три фактичні обставини («факти-підстави»), а саме: винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є: новим (а-1), має винахідницький рівень (а-2) і є промислово придатним (а-3) /ч. 1 ст. 7 Закону/, а орган виконавчої влади, діючи, нібито, в межах своєї компетенції, вводять в Правила-1 четвертий факт (а-4 «технічна задача»), чим, до речі, порушують і ч. 2 ст. 19 Конституції України¹⁴. В результаті ми одразу, на рівні великої посилки (силогізм), отримуємо колізію між нормою Закону та підлеглим йому підзаконним актом. Позивач в суді будує свою позицію з посиланням на три фактичні обставини [(а-1) + (а-2) + (а-3)], що передбачені ч. 1 ст. 7 Закону, а відповідач, будує свою позицію з посиланням на чотири фактичні обставини [(а-1) + (а-2) + (а-3) + (а-4)], що передбачені підзаконним актом Правила-1.

Аналогічно «грішать» не тільки органи виконавчої влади. Не ясно, наприклад, чим керувався Пленум Вищого господарського суду України, коли тлумачив ст. ст. 429, 430 ЦКУ і в п. 35 своєї постанови¹⁵, з метою правильного і однакового застосування законодавства у вирішенні спорів, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, щодо «службових творів», надав господарським судам роз’яснення відповідно до якого вони повинні встановити не однин факт («а-1», − наявність «службового завдання роботодавця»), а і другий факт («а-2», − створеного «за його рахунок»). Ні гіпотези ст. ст. 429, 430 ЦКУ, а ні ст. 1 Закону України  «Про авторське право і суміжні права» не дає підстав для встановлення факту – «а-2». При дотриманні формально-догматичного методу (тобто, проведення «інвентаризації фактів-гіпотези» та їх класифікації на факти «підстав – умов – порядку») така помилка виключається. Це і є перший крок на шляху до застосування кількісних методів у праві; крок до «числа».

Зустрічаються і такі випадки, коли немає розходжень (розбіжностей) на рівні гіпотез і диспозицій, але законодавець «забуває» про → санкцію [а інакше]». Так, наприклад, ч. 2 ст. 459 ЦКУ «Придатність винаходу для набуття права інтелектуальної власності на нього» дає вичерпний перелік об’єктів винаходу, а саме: «Об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології». В нашому прикладі, (А-1 = продукт), (А-2 = процес). Тому, посилаючись на ЦКУ (2004 р.) структура норми права є такою: [(/якщо є: [(А-1) або (А-2), то → (/виникає така диспозиція: В …/) →( /а інакше буде така санкція С…/)]. І, навпаки, посилаючись на ч. 2 ст. 6 Закону (1993 р.), та п. 2.3 підзаконного йому акту (Правил /2001 р./) структура норми права буде іншою: [(/якщо є: [(А-1) або (А-2), або (А-3 = де «…об’єктом … може бути також і «нове застосування відомого продукту чи процесу»).

---

¹³ Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель № 22 від 22.01.2001 р. [Текст] : [із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства освіти і науки № 154 (z0332-04) від 26.02.2004 р. № 223 (z0460-05) від 14.04.2005)] // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – С. 382–386.

¹⁴ ч.2 ст. 19 Конституції України гласить: «Органи державної влади та органи місцевого самоуправління, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

¹⁵Див.: п. 35 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 №12 ( із змінами від 16.01.2013 №9 від 29.05.2013). Далі – постанова Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 №12.

---

Частина II

*Казус №2. Справа № 1. В 2013 р. суб’єкт підприємницької діяльності (далі – СПД-1) винахідник, власник патенту України /об’єктом винаходу є «нове застосування відомого продукту»/ подав позов до господарського суду (м. Харків) в якому просить: 1) встановити факт використання винаходу відповідачем СПД-2 /абз. 4 ч. 2 ст. 35 Закону/; 2) заборонити СПД-2 використовувати винахід /ч. 5 ст. 28 Закону/; 3) зобов’язати порушника патенту, СПД-2, відшкодувати власнику патенту заподіяні йому збитки у розмірі 107 900 грн. /ч. 2 ст. 34 Закону/.

Відповідач СПД-2 заявив клопотання суду про зупинення провадження по справі № 1 (м. Харків), до вирішення пов’язаної з нею іншої справи № 2, за його позов до Державної служби інтелектуальної власності України (далі – патентне відомство України) про визнання патенту повністю недійсним¹⁶  (підстава: пункт «а» ч. 1 ст. 33 Закону «Визнання патенту недійсним»), яка розглядається господарським судом (м. Києва)¹⁷ (ч. 1 ст.79 ГПК України). Справи між собою є пов’язаними. Позиція: патентне відомство України не мало право видавати патент на винахід, об’єкт якого, − «нове застосування відомого продукту», − не існує з 1 січня 2004 р. Підстава: ч. 2 ст. 459 ЦКУ. Між тим, патент було видано, керуючись гіпотезою та диспозицією «не ЦКУ (де лише два об’єкта винаходу), а Законом та підзаконним актом /Правилами …/, – де залишилися три об’єкта винаходу».

Щодо «деталей» санкції. Проблема полягає в наступному. Пункт «а» частини 1 ст. 33 Закону «Визнання патенту недійсним», − на який посилається СПД-2, відповідач по справі № 2, проголошує: «Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону». Дану норму не можна застосовувати, оскільки йдеться про невідповідность запатентованого винаходу не умовам патентоздатності, а умовам надання правової охорони, що визначені статтею 6 цього Закону»! Це саме той випадок, коли законодавець «забув» про санкцію. Іншими словами, в даній статті є прогалина. Статтю необхідно доповнити ще одним пунктом (санкцією) такого змісту: «а-1» невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам надання правової охорони, що визначені статтею 6 цього Закону». Але, спочатку, кроком першим, необхідно було в ч. 2 ст. 6 Закону виключити такий об’єкт винаходу, як «нове застосування відомого продукту чи процесу».

В судовому процесі цю прогалину не можна вирішувати по аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦКУ «Аналогія»), застосувавши пункт «а» частини 1 ст. 33 Закону. По-перше, тому що санкції по аналогії не застосовуються до відносини між власником патенту і патентним відомством, які є публічними, а не приватними (цивільними)¹⁸. В іншому випадку буде порушена ч. 2 ст. 19 Конституції України. З тих же підстав не може суд вирішити спір і з посиланням на ч. 5 ст. 11 ЦКУ «Підстави виникнення цивільних прав і обов’язків» яка проголошує: «У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду з тих же підстав. Нарешті, ст. 33 ЦКУ має вичерпний, замкнутий перелік підстав для визнання патенту недійсним. Ніякі інші обставини не є підставою для визнання патенту недійсним. Виходить навіть тоді, коли патент було видано в супереч припису ч. 3 ст. 6 Закону, тобто видано патент на такий об’єкт технології як «сорт рослини», на який не поширюється правова охорона згідно з цим Законом, визнати його недійсним, − неможливо!

І так. При даних фактичних обставинах позиція сторін протилежна. Відповідач (по справі № 2) вважає, що повинен діяти принцип (лат. – Lex posterior derogat legi priori) «пізнішим законом (ч. 2 ст. 459 ЦКУ) скасовується більш ранній (ч. 2 ст. 6 Закону /1993 р./; п.2.3 Правила-1 /2001 р./)». Позивач, власник патенту та патентне відомство України¹⁹, навпаки, вважає що при даних фактичних обставинах повинен діяти принцип (лат. – Lex specialis derogat generali), «спеціальний закон (п. 2.3 Правила-1 /2001 р.) скасовує загальний закон (ч. 2 ст. 459 ЦКУ)».

---

¹⁶ Якщо поданий позов про визнання патенту … недійсним стосується прав та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, які не мають статусу суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд повинен відмовити у прийнятті відповідної позовної заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК, а у разі якщо ці обставини з’ясовано після прийняття позовної заяви, провадження у справі підлягає припиненню згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК. (Див.: п.81 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10. 2012 р. №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» {Із змінами, внесеними згідно з Постановами Вищого господарського суду № 3 від 16.01.2013 № 9 від 29.05.2013}).

¹⁷ Абз. 4 п. 1.4. Якщо відповідачем або одним з відповідачів у справі виступає Державна служба інтелектуальної власності України, то справа в будь-якому разі відповідно до частини п’ятої статті 16 ГПК підлягає розгляду господарським судом міста Києва, оскільки названа Державна служба є центральним органом виконавчої влади.

¹⁸ Право особи на вже отриманий нею патент, як таке, – є цивільним, але воно здійснюється по відношенню до патентного відомства в адміністративному (публічному) правовідношенні, де діє метод влади і підпорядкування.

¹⁹ Далі в статті буде розглянуто питання (проблемне для України), щодо належного відповідача по даній категорії справ (колізії в сфері юрисдикції).

²⁰ Про авторське право і суміжні права [Текст] : Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII : [за станом на 13.01.2011 р.]. – Відомості Верховної Ради України. – 29 березня 1994. – № 13. – С. 64.

---

 

2. Причини виникнення юридичних колізій. Вони виникають унаслідок багатьох причин, але, на нашу думку, в першу чергу внаслідок неповаги до юридичної техніки. До тексту закону  слід застосувати    формально-догматичний метод, яким і сьогодні слід досліджувати «право в сфері належного» (тобто «чисте» право, − за Г. Кельзеном²¹). Предметом дослідження, в такому випадку, буде не тільки його зміст, а і {[нормативні (зв’язки і їх структура)] «всередині» між нормами права, які приречені перебувати в «пірамідальному стані»}, де кожна наступна норма (вниз за ієрархією) логічно, несуперечливо випливає з попередньої, а попередні, в кінцевому підсумку, з первинної «Ground–Norm».

Допустимо, що є не одна (за Г. Кельзеном), а кілько «Ground–Norm», кожна з яких стоїть на чолі «піраміди норм системи права інтелектуальної власності» (інститут права). Тоді функцію такої «Ground–Norm» в Україні виконує ст. 41 Конституції України²², яка проголошує: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Її зміст та нормативні зв’язки, і їх структура повинна досліджуватися і формально-догматичним методом в межах від формальної логіки, аж до математичної логіки (теорії графів²³). Це є шлях раціонального мислення.

«Пірамідальна» система законодавства, в сфері інтелектуальної власності, починається з ст. 41 Конституції України, яка проголошує: [(А) якщо у «людини і громадянина» /а-1/ є: «своя власність» /а-2/, та «результат своєї інтелектуальної, творчої діяльності» /а-3/, → то у «людини і громадянина» виникає (В /диспозиція/): → право володіти (b-1), користуватися (b-2) і розпоряджатися (b-3) своєю власністю та результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності]. Правомочності (b-1), (b-2), (b-3) логічно підтверджують що вони випливають з пропрієтарної доктрини.

Наступна норма, в «пірамідальній» системі законодавства, в сфері інтелектуальної власності, що йде за ч. 1 ст. 41 Конституції України,  − є Книга IV ЦКУ, зокрема, норма ч. 1 ст. 424 ЦКУ «Майнові права інтелектуальної власності».

---

²¹ Кельзен Г. Чистое учение о праве //Чистое учение о праве Ганса Кельзена. Вып.1. М., 1987.

²² Конституція України: [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.]. – Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.

²³ Теорія графів. Останнім часом теорія графів стала простим, доступним і потужним засобом вирішення питань, що відносяться до широкого кола проблем. Це проблеми проектування інтегральних схем і схем управління, дослідження автоматів, логічних ланцюгів, блок-схем програм, економіки та статистики, хімії та біології, теорії розкладів і дискретної оптимізації. Московський Державний Інститут Електронної Техніки (ТУ). [Електронний ресурс].

²⁴ Господарський кодекс України, на відміну від ЦКУ, вірно розмежовує термін «право», як родове поняття, і «правомочність», як видове поняття. Див., наприклад, ст. 157 «Правомочності щодо використання торговельної марки».

---

Для наочності наведемо порівняльну таблицю /використовуємо скорочені терміни/:

[А → …] Правомочності права «власності», згідно «Ground–Norm» ч. 1 ст. 41 Конституції України	[→ (/а1/ і так далі…] Правомочності права «інтелектуальної власності», згідно ч. 1 ст. 424 ЦКУ
володіти	«володіти» ОПІВ,в принципі, − неможливо
користуватися	право на використання ОПІВ (*)
розпоряджатися:своєю власністю (1),результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (2)(далі в таблиці, – «власність; результат», або – «В.Р»	Розпоряджатися:- виключним правом дозволяти використання ОПІВ (**)- виключним правом перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, в тому числі забороняти  таке використання (***) (Термін «забороняти», – родове поняття; термін «перешкоджати», – видове поняття; а, тому, їх слід поміняти місцями.)– інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (****)
ПІДСУМОК. Тріада: володіти «В.Р», користуватися «В.Р», розпоряджатися «В.Р».	ПІДСУМОК. Тріада: використовувати ОПІВ, дозволяти використовувати ОПІВ, заборонятивикористовувати ОПІВ.

 

Якщо виходити зі структури норми права [/якщо/ (А) → /то/(В) → (/а інакше/С)], то можна зробити такий проміжний висновок:

1) Гіпотези норм, які порівнюються − відносно тотожні за змістом лише до суб’єкта права. Із змісту терміну «людина і громадянин» /ознака із Розділу II. Конституції, де розміщена ст. 41 /а-1/, випливає новий термін «суб’єкт права інтелектуальної власності» (ч. 1 ст. 421 ЦКУ). Щодо терміну «своєї власності», то в ч. 1 ст. 424 ЦКУ його немає, з понятих причин, він не випливає із доктрини «виключних прав».

2) Диспозиції норм, які порівнюються відносно змісту − нетотожні, оскільки ч. 1 ст. 41 Конституції України базується на «пропрієтарній» доктрині, а ч. 1 ст. 424 ЦКУ, базується на доктрині «виключних» прав, як це видно із порівняльній таблиці. Більш того, вони перебувають у стані тривалої «колізії» з 16 січня 2003 р. Її не було усунуто в зародку, оскільки законодавець в 2003 р. не перевірив їх формально-догматичним методом.

Таким чином, можна зробити висновок: оскільки понад десять років законодавець не приводе у відповідність зміст норм Книги IV ЦКУ до ст. 41 Конституції України, він надає перевагу лише тим методам, які базуються на діалектичній логіці²⁵  і нехтує формально-догматичним методом.

Висновок: прийняття Книги IV «Право інтелектуальної власності» Цивільного кодексу України було б правомірним лише після внесення відповідних змін до ст. 41 Конституції України шляхом заміни «пропрієтарної» доктрини на доктрину «виключних» прав.

Частина III

3. Суть методологічної проблеми. В сучасну епоху, − епоху інформатики, необхідно звернути увагу на формально-догматичний метод. По відношенню з іншими, він збільшує ймовірність застосування чисельних методів²⁶, − методів точних наук, − зокрема, математичного /комп’ютерного/ моделювання нематематичних об’єктів, а значить і явищ у сфері права. Чисельні методи придатні для аналізу «права в сфері належного» (при вирішенні лінійних юридичних задач)²⁷. З них слід починати. При застосуванні методів, які базуються на діалектичній логіки, як правило, використовують якісні методи (методи «описових» наук). Їх роздільна здатність − значно нижче ніж методу формальної логіки.

---

²⁵ Діалектична логіка була найбільш поширена в соціалістичних країнах, насамперед СРСР з ідеологічних і політичних причин. Повноцінна дискусія і критика «діалектичної логіки» стала можливою лише після падіння в цих країнах комуністичних урядів. В атмосфері реальної ідейної конкуренції вона стала різко втрачати популярність. У країнах за межами соціалістичного табору діалектичної логікою цікавилися тільки ліві інтелектуали. На даний момент діалектичного напрямки в логіці дотримуються лише деякі філософи, як правило, квазімарксистського, марксистського і пост марксистського толку. [Електронний ресурс].

²⁶ Обчислювальні (чисельні) методи – методи розв’язання математичних задач в чисельному вигляді. Представлення як вихідних даних в задачі, так і її вирішення – у вигляді числа або набору чисел. . [Електронний ресурс].

²⁷ Жуков В.І. Процес математизації знань як проблема в методології цивільного права / / Методологія права: загальні проблеми та галузеві особливості. – Тарту: Вид-во Тартуського держ. Ун-ту. -1988. -284 С. -С.203-223.

²⁸ Жуков В.І. «Количественные и качественные методы в методологии гражданского права». Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. – Харків. Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. -160 с.. Доповідь автора статті на науковій конференції. Харків, 18-19 грудня 2003 р.

²⁹ Ризниченко Г.Ю. Лекции по математическим моделям в биологии. Ижевск, 2002. Буданов В.Г. Синергетическая алгебра гармонии //синергетическая парадигма. М., 2000.

³⁰ Завдання студентам юридичного та математичного факультетів університету. Описати спільними зусиллями, як мінімум групами з двох студентів: юридичного та математичного факультетів університету «алгоритм усунення протиріч між нормами права». Вихідні обставини: юрист, – не знає прикладної математики, інформатики; програміст, – не знає права; право, – нематематичне явище. Необхідна спільна діяльність юриста та програміста на шляху «математичного моделювання нематематичних явищ». Співавторам спочатку необхідно створити «математичну модель → нематематичного явища /права в сфері належного/», щодо колізій між нормами права. Знайти спільну мову, між різними за фахом студентами, допоможе те, що є такий різновид «алгоритму», який, як і «норма права», має однакову складову: [(якщо) → (то) – (інакше)]. Повна форма запису алгоритму: блок-схема з розгалуженням (рус., – с ветвлением).

---

У зв’язку з цим, до «системи законодавства», з метою {визначення [відносної (юридичної сили)]} норм права по лінії «Конституція → ЦКУ → Закон → Указ Президента → Кабінет Міністрів України → далі по спадаючій підзаконні акти» можна застосувати за аналогією шкалу Мооса³¹ починаючи від первинної /конституційної/ «Ground–Norm» /», що стоїть на чолі піраміди системи законодавства, і дорівнює числу «10», до останньої норми «Інструкції» (вниз за ієрархією), що дорівнює числу «1». Юридична сила (далі – ю.с.). Принципова схема Шкали має такий вид: «норма Конституція = 10, → норма Кодексу = 9, → норма Закону = 8, → норма Указу Президента = 7, → норма КМ = 6, → норми центрального органу виконавчої влади (патентного відомства) = 5, → «локальна» норма підприємства = 4, → норма «звичаю» = 4,→ … і т.д. → до останньої норми = 1».

---

³¹ Шкалá Мóоса (en. Mohs scale, мінералогічна шкала твердості) — набір еталонних мінералів для визначення відносної твердості методом надряпування. Як еталони прийнято 10 мінералів, розташованих в порядку зростання твердості. Відносна твердість мінералів за Ш.М. визначається шляхом дряпання мінералу, який досліджується, гострими краями еталонних мінералів (пасивна твердість) або дряпання еталонних мінералів досліджуваним зразком (активна твердість). Еталонами є: 1 – тальк, 2 – ґіпс, 3 – кальцит, 4 – флюорит, 5 – апатит, 6 – ортоклаз, 7 – кварц, 8 – топаз, 9 – корунд, 10 – алмаз. Запропонована у 1811 році німецьким мінералогом Фрідріхом Моосом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/

³² Жуков В.І. Законодавство України про інтелектуальну власність: колізія законів. Стаття опублікована: Матеріали міжнародної конференції (Київ, 30 червня — 01 липня 2010 р.). Проект ЄС „Вдосконалення стратегій, політики та врегулювання інновацій в Україні. – К.: Фенікс, 2010. – 424 с. /с.18-25/.

---

4. Приклади «колізії законів» в сфері авторського права. Дослідження колізій законів в сфері права інтелектуальної власності слід починати з аналізу їх джерел. Так само, як ЦКУ є системоутворюючим нормативним актом для усього масиву цивільного законодавства, − так і Книга IV теж є системоутворюючим нормативним актом для усього законодавства в сфері права інтелектуальної власності. Це означає, що всі правові положення спеціальних законів України, а також підзаконних актів, щодо охорони прав на конкретні об’єкти інтелектуальної власності (твори, винаходи, корисні моделі, торгівельні марки і т.п.), що були прийняті з 1991 р. по 1993 р. повинні бути системно узгоджені з загальними правовими положеннями Книги IV в силу їх підпорядкованості «за ієрархією /вниз/», згідно припису абз. 3 п. 3 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ.

В свою чергу, правові положеннями Книги IV, в силу їх підпорядкованості «за ієрархією /вгору/», − повинні бути узгоджені з правовими положеннями Конституції України і, в першу чергу, з ст. 41, яка є системоутворюючим нормативним актом найвищої юридичної сили (ст. 8) як для правових положень Книги IV, так і для спеціальних Законів 1991-1993 рр. та інших підпорядкованих ним нормативно-правових актів міністерств та відомств.

На початковій стадії дослідження ми, поки що, не торкаємося міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано ВР України (ст. 10  ЦКУ) по лінії «Міжнародні договори³³ → Конституція → ЦКУ → Закони → Укази Президента → постанови Кабінету Міністрів України → далі по спадаючій підзаконні акти». Не ясно: де місце в цьому ланцюгу «звичаю», «аналогії»?

На жаль, ми змушені констатувати, що спеціальні Закони 1991-1993 рр., що базуються на «пропрієтарній доктрині» остаточно не узгоджені з правовими положеннями Книги IV, що базуються на доктрині «виключних прав», а правові положення Книги IV, в свою чергу, не були вчасно узгоджені з правовими положеннями «Ground–Norm» ст. 41 Конституції України. Висновок: всі спеціальні Закони України 1991 − 1993 рр. мають значну частину норм права, які суперечать і ст. 41 Конституції України, і Книзі IV ЦКУ. Умовно кажучи, − це є «коло замкнутого круга протиріч» на верхніх щаблях ієрархічної піраміди усього масиву цивільного законодавства в сфері права інтелектуальної власності.

У зв’язку з цим виникає серйозна проблема. Або йти шляхом зміни правових положень Книги IV ЦКУ «під» ст. 41 Конституції, як повинно бути /de jure/, або навпаки. Якщо керуватися лише правовою доцільністю, а не принципами права, то краще змінити ст. 41 Конституції України з двох підстав.

Перша. Не слід надавати перевагу доктрині «пропрієтарній» над доктриною «виключних прав», враховуючи адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу³⁴. Новий ЦКУ відповідає даному напрямку; ст. 41 Конституції, − не відповідає.

Друга підстава. Спеціальні Закони 1991-1993 рр. вже частково приведені у відповідність з Книгою IV ЦКУ і, головне, − за останні роки сформулювалася судова практика «під» доктрину «виключних прав».

Подивимося на дану проблему з відстані. Коли виникають колізії норм права в міжнародному приватному праві, то це явище є природнім, зрозумілим. Його можна пояснити: різні території, різні держави-законодавці. Коли ж виникають колізії законів на території однієї держави у одного законодавця, та ще, як правило, не в межах нормальних «допусків», − то це явище не є природнім. Тим більш, що деякі колізії існують десятиліттями і не усуваються за ініціативою законодавця. Тому одного листа Міністерства Юстиції України «Щодо практики застосування норм права у разі колізії»³⁵ явно недостатньо. Виникає риторичне запитання: оскільки кількість колізій законів стійко і постійно зростає, чи не прийняти в Україні закон «Про колізії між нормами права» за аналогією з законом про міжнародне приватне право? Такий Закон не потрібен, але поміркувати над тим,  щоб внести в процесуальні кодекси України статті, які б віддзеркалювали:

• принцип (лат. – Lex posterior derogat legi priori) «пізнішим законом скасовується більш ранній»;
• принцип (лат. – Lex specialis derogat generali), «спеціальний закон скасовує загальний закон»;
• принцип (лат. − Lex superior derogat legi inferiori), «вищий за силою закон скасовує закон, нижчий за силою»,

---

³³ Частина 2 ст. 9 Конституції України наголошує: «Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливо лише після внесення відповідних змін до Конституції України». По аналогії можна стверджувати: прийняття Книги IY ЦКУ було б можливим лише після внесення відповідних змін до ст. 41 Конституції України, – відмови від «пропрієтарної» доктрини і приєднання до доктрини «виключних» прав.

³⁴ Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [Текст] : Закон України від 15 квітня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – С. 367.

³⁵ Лист Міністерства Юстиції України від 29.07.2008 р. №337-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у разі колізії».

---

Частина IV

*Для ясності розглянемо ще одну колізію законів на прикладі. Роботодавець (юридична особа) в 2013 р. звернувся до свого працівника з позовом про визнання за ним «виключного майнового права на службовий твір». Позивач стверджує: між ним і автором твору ні трудовим договором (контрактом), ні цивільно-правовим договором іншої умови, щодо «службового твору», − не було передбачено. Позивач посилається на ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (1993 р., вступив в силу 23 лютого 1994 р.), яка наголошує: якщо «…інше не передбачено…» в договорі, то виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю.

Відповідач (працівник) не заперечує проти викладених в позові фактичних обставин справи, але просить суд застосувати ст. 429 ЦКУ (2003 р., закон вступив в силу 16 січня 2004 р.), згідно якої майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, − спільно, оскільки інше не встановлено договором. /Аналогічні справи можливі і по «службовим винаходам»/. У судді виникає питання: яку норму права слід застосувати: ст. 16 Закону 1994 р. або ст. 429 ЦКУ (2004 р.)? Суд повинен застосувати той закон, якій підлягає застосуванню і не застосовувати той, який не підлягає застосуванню.

Розглянемо дані обставини «під» кутом зору різних позицій сторін у суді. Підстава: одночасне регулювання відносин, що виникають з одних і тих же фактичних обставин, але з різними правовими наслідками в залежності від того, яку норму права застосує суд. На відміну від попередніх казусів, у даному випадку йдеться про «службовий твір» який ми аналізуємо по ієрархічній лінії: «Конституції /ст. 41/→ ЦКУ /ст. 429/ → Закон України «Про авторське право і суміжні права»/ст. 16/).

 

*Перша ситуація (казус № 3). Допустимо, що відповідач (автор «службового твору») захищає свій інтерес з посиланням на норму ст. 429 ЦКУ яка прийнята пізніше, ніж норма ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Виникає перше питання: Чи вправі суд застосовувати принцип (лат. – Lex posterior derogat legi priori) «пізнішим законом скасовується більш ранній»?

У даній ситуації мова йде про протиріччя хронологічні /«темпоральні колізії»/. «Пізнішим законом є ЦКУ, – чинний з 1 січня 2004 р. Норма ст. 429 скасовує більш ранній Закон України «Про авторське право і суміжні права», чинний з 23 лютого 1994 р., /норма ст. 16/. Цей принцип застосовується навіть тоді, коли, як і в даному випадку, − формально (прямо) ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» пізнішим законом не скасовано.

При цьому слід звернути увагу ще на одне правило. Цей колізійний принцип підлягає застосуванню тоді, коли пізніший закон має однакову юридичну силу в порівнянні з попереднім законом, але не меншу. І ЦКУ і Закон України «Про авторське право і суміжні права» є законами прийнятими одним органом влади − ВР України, і тому вони, як мінімум, мають однакову юридичну силу /не меншу/.

Рішення суду у даному випадку може бути таким: пізнішим законом скасовується більш ранній, а тому майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній особі, де він працює, − спільно, оскільки інше не встановлено договором (ст. 429 ЦКУ).

Мимохідь зауважимо /для інших спорів/, що аналогічний за змістом принцип (лат. − «Quae posrea geruntur prioribus derogant», − «пізнішим правочином скасовується попередній»), застосовується для правочинів, наприклад, до ліцензійного договору. Маються на увазі ті правочини, які перебувають між собою у причинно-наслідковому зв’язку. Пізнішим ліцензійним договорам скасовується попередній ліцензійний договір, навіть якщо про це теж прямо не було в ньому записано.

 

*Друга ситуація (казус № 4). Допустимо, що роботодавець, оцінив позицію робітника, і вирішив захищати свій інтерес з посиланням на норму, − ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права», але керуватись іншим принцип (лат. – Lex specialis derogat generali), «спеціальний закон скасовує загальний закон». ЦКУ є загальним законом. Закон України «Про авторське право і суміжні права» є спеціальним. Обидва закону прийняті одним органом влади, а саме ВР України. ВР України прямо не відмінила спеціальний Закон³⁶. Виникає друге питання: Чи вправі суд застосовувати колізійний принцип на який посилається позивач? Якщо так, то вказане правило може привести до іншого за змістом рішення суду: «майнові права на службовий твір належать /лише/ роботодавцю».

---

³⁶ Див.: Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини п’ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України). Справа N 18/183-97. 3 жовтня 1997 року. N 4-зп. «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

---

Але, як при такому тлумаченні, і при застосуванні цього принципу слід мати на увазі, що (а) межі його дії і, (б) колізією між вказаними принципами.

А. Перша межа. Даний принцип діє, якщо і спеціальна норма закону і загальна норма закону мають однакову юридичну силу. Відповідно, принцип «спеціальний закон скасовує загальний закон», − не діє по відношенню до норм законів різної юридичної сили. Наприклад, ст. 429 ЦКУ має більшу юридичну силу, ніж → ст. 16 Закону України, − стверджує відповідач (працівник), автор «службового твору».

Аргументи на користь того, що норма ст. 429 має більшу юридичну силу ніж норма ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Обидва нормативні акти мають «статус» закону та прийняті ВР України. Однак, є підстави вважати, що ЦКУ має більшу юридичну силу ніж «звичайний» закон. Перша підстава: ч. 2 ст. 4 ЦКУ проголошує: «Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України». Друга підстава: абз. 3 цієї ж частини ст. 4 ЦКУ проголошує: «Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою Украйни одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України». Така процедура неявно, але свідчить про наявність більшої юридичної сили у «основного акту» цивільного законодавства України, − тобто у ЦКУ. Якщо ВР України, спочатку не внесе зміни до Цивільного кодексу України, проект закону залишається проектом, оскільки, в іншому випадку, прийнятий закон одразу вступить в колізію з ЦКУ.

Друга межа обмеження принципу (лат. – Lex specialis derogat generali), «спеціальний закон скасовує загальний закон». При цьому мається на увазі інші фактичні обставини, не пов’язані зі «службовим твором». Між тим, мимохідь про це теж слід сказати для повної картини його обмежень.

І так. Принцип (лат. – Lex specialis derogat generali), «спеціальний закон скасовує загальний закон» не діє, коли закони відносяться до різних галузей законодавства. Наприклад, дається нормативне визначення того чи іншого поняття (дефінітивна норма), яке використовується в законодавстві. Такі норми, як правило, закріплюють понятійний апарат.

Відомо, що кожен кодекс очолює «свою» галузь законодавства. Право кожної галузі має і «свій» предмет регулювання і, відповідно, «свій» понятійний апарат. Лише в межах свого предмета регулювання, свого понятійного апарату той чи інший Кодекс і має видавати дефінітивні норми. Наприклад, такі поняття як «трудовий договір», «роботодавець» і т. п. охоплюється понятійним апаратом Кодексу законів про працю (далі − КЗпП). Тому, нормативне визначення «своїх» понять в КЗпП, повинні мати пріоритет над такими ж визначеннями понять, які наведені, в іншому кодексі, «чужому», наприклад, в Податковому кодексі України (далі – ПКУ). Актуальність цього питання підтверджується наявністю в Україні хаосу, щодо тлумачення терміну «роялті»³⁷. Аналогічно, нормативне визначення таких понять як «право власності», «право інтелектуальної власності», види «ліцензійного договору», види «платежів» по ліцензійному договору (паушальні, роялті), і т. п., що охоплюються предметом і понятійним апаратом цивільного права, зокрема, авторським, суміжних правом, патентним правом повинно мати пріоритет над нормативним визначенням тих же понять наданих в інших, «чужих» кодексах публічного права (податковому, кримінальному, митному і т. п.). В принципі, в «ідеальній системі законодавства» не повинно бути ні «чужих» ні «своїх» дефінітних норм, якщо на одній території країни діє єдина, узгоджена «система» для усього законодавства України. Але, поки вони є, то при їх колізії пріоритет повинні мати «свої» дефінітивні норми (в контексті сказаного вище).

Тому буде правомірним таке твердження-виняток: «спеціальна норма /наприклад, п. 5 в ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»/, а саме, щодо визначення поняття «роялті», скасовує загальну норму /в п. 14.1.225 ст. 14 ПКУ/», яка визначає поняття «роялті» інакше, незважаючи на те, що йдеться про закони, які відносяться до різних галузей права.

Б. Співвідношення /колізія/ між вище зазначеними принципами. Принцип (лат. – Lex specialis derogat generali) «спеціальний закон скасовує загальний закон» має пріоритет перед принципом (лат. – Lex posterior derogat legi priori) «пізнішим законом скасовується більш ранній».