---

Володимир Володимирович Коноваленко автор 9 популярних книг про інтелектуальну власність, більше 252 статей, опублікованих в друкованих ЗМІ, і більше 40 винаходів, багато з яких були запатентовані в США, Японії та інших країнах світу.

Член Національної спілки журналістів України.

Перша книга про авторське праву на програмне забезпечення («Как заработать деньги на разработке и продаже программного обеспечения» — Харьков, Консум, 1999).

У другій книзі розглядаються питання авторського права при автоматизації бухгалтерських завдань («Мышиные истории, или Рассказы о том, как автоматизировать бухгалтерию предприятия» — Запорожье, Константа-И, 2002).

Третій твір розрахований на керівників підприємств, бухгалтерів, економістів, аудиторів та юристів («Авторское право и смежные права: бухгалтеру, руководителю, юристу» — Харьков, Фактор, 2006).

У четвертій книзі розкриваються питання авторського права в друкованих засобах масової інформації («Авторское право: автору, редактору, издателю» — Харьков, Фактор, 2007).

У п’ятій книзі розкриваються питання обліку та оподаткування винагороди за використання творів, винаходів, промислових зразків, торговельних марок та інших об’єктів права інтелектуальної власності («Операции с интеллектуальной собственностью: оформление, налогообложение» — Харьков, Центр «Консульт», 2007).

Шоста книга призначена для авторів, редакторів і видавців. Книга вийшла українською та російською мовами.

Авторське право у видавничій справі: Практичний посібник для авторів, редакторів, видавців. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010.

Авторское право в издательском деле: Практическое пособие для авторов, редакторов, издателей. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011.

Сьома книга призначена бухгалтерам, аудиторам, податковим консультантам і податковим інспекторам (Роялти в Налоговом кодексе: нет термина коварнее на свете. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011).

Восьма книга призначена для дизайнерів, рекламістів та рекламодавців. (Інтелектуальна власність в рекламі, фірмовому стилі підприємства і дизайні продукту (упаковки). Практичний посібник для авторів, виконавців, рекламістів, рекламодавців. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011).

У дев’ятій книзі дані зразки авторських договорів (Авторське право. Зразки договорів. — Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016).

У періодах між виходами книг автор відточує свою майстерність популяризатора знань в сферы права інтелектуальної власності, публікуючи статті в періодичних виданнях. Автором проекту опубліковано понад 252 статей про інтелектуальну власність в газетах («Бізнес», «Дзеркало тижня», «Бухгалтерія», «Баланс», «Податки та бухгалтерський облік», «Computerworld / Україна» та інші) і журналах ( «Photographer» , «Комп’ютери + програми», «ЧІП», «Корпоративні системи» та інші) незалежної України.

У публікаціях особлива увага приділяється питанням:

• трудових і договірних відносин у сфері інтелектуальної власності;
• дотримання немайнових і майнових прав авторів і правовласників;
• виплати справедливого авторської винагороди;
• обліку та оподаткування операцій з об’єктами права інтелектуальної власності;
• захист авторського права в судах.

Володимир Коноваленко переможець конкурсу «Стань автором «Балансу» – 2007» в номінації «Професіоналізм і оригінальність». Оригінальність тематики і високопрофесійний підхід до розкриття непростих питань права та інтелектуальної власності є відмінною рисою Володимира Коноваленко.

Високу оцінку творчості Володимира Коноваленка дає відомий адвокат, професор Віктор Іванович Жуков. «Отличительной особенностью именно этой книги является стиль ее автора – описывать сложные правовые явления доступно, используя не только и не столько научные понятия, сколько сочетать последние с образами, более доступными для восприятия неюристами»[1].

«… эта книга полезна и юристам, сталкивающимся с конкретными для них проблемами в суде. Все дело в том, что Владимир Коноваленко от природы наделен даром – описывать сложные юридико-технические, юридико-экономические проблемы доступно для читателя — неспециалиста в области техники, экономики. Именно этих знаний, как правило, не хватает у юристов»[2].

Слід заначити, що така просвітницька діяльність автора проекту не залишилася непоміченою. За особистий внесок у розвиток державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні автор в 2005 р. нагороджений грамотою Державного департаменту інтелектуальної власності. Йому вручено нагрудний знак «Автор».

Це не перша нагорода В.Коноваленко як популяризатора знань в сфері права інтелектуальної власності. За особистий внесок у масове поширення і пропаганду передового виробничого досвіду Володимир Коноваленко як робкор газети «За новую технику» (газета запорізького виробничого об’єднання «Радіоприлад») в 1987 р. нагороджений Почесною грамотою Міністерства засобів зв’язку СРСР. В газеті «За новую технику» Володимиром Коноваленко регулярно велися рубрики «Изобретательский практикум», «Кунсткамера», «С полки архивариуса», «Заочная школа функционально-стоимостного анализа» і багато інших.

Для того щоб переконатися в тому, що Володимир Коноваленко дійсно здатний допомогти авторам (творцям) об’єктів права інтелектуальної власності та роботодавцям (замовникам) знайти консенсус у питаннях створення та використання творів, промислових зразків та інших інтелектуальних продуктів, необхідно звернутися до його трудової діяльності, яка бере свій початок ще в СРСР.

Закінчивши в 1979 році з відзнакою Запорізький машинобудівний інститут ім. В.Я.Чубаря (нині Національний університет «Запорізька політехніка») за фахом «Конструктор-технолог радіоелектронної апаратури» і Запорізький громадський інститут патентознавства за фахом «Патентознавець», В.Коноваленко починає працювати конструктором на запорізькому заводі «Радіоприлад».

Ще в інституті Володимир Коноваленко освоїв теорію рішення винахідницьких завдань (ТРВЗ), яку не тільки сам успішно використовував на заводі при вирішенні виробничих завдань, а й навчав цьому «ремеслу» інженерно-технічних працівників заводу.

У 1982 році автор проекту закінчує інститут підвищення кваліфікації Міністерства електротехнічної промисловості СРСР за спеціальністю «Функціонально-вартісний аналіз», а в 1985 році створює спеціальне конструкторсько-технологічне бюро функціонально-вартісного аналізу (СКТБ ФВА). Це було унікальне підрозділ винахідників, аналога якому було важко знайти на підприємствах СРСР. Спрощений сценарій створення цього підрозділу описаний у статті Ірини Єрмолаєвої «Многоборцы», опублікованій в журналі «Техника молодежи» № 11 за 1987 р.:

«…Коноваленко уехал в Москву в министерство согласовывать документы о создании отдела ФСА.

Но разве принято начальнику конструкторского бюро завода (да и бюро – одно название, 4 человека) приезжать в Москву, в министерство, к руководителю главка подписывать бумаги? Как можно предположить, разговор получился коротким.

— На каждый «чих» отдел не создают, — отрезал работник министерства и, взяв сигарету, отправился на перекур. Некурящий Коноваленко «напросился» постоять рядом.

— Зачем вам отдел, есть КБ, и работайте, — посоветовал москвич.

— Отдел нужен не столько нам, сколько всем, всему министерству. Практически никто в отрасли не занимается функционально-стоимостным анализом, а у нас опыт есть. Можно создать центр по обучению, обмену опытом…

Перекур затянулся на два часа. Бумаги о создании отдела были подписаны».

СКТБ ФВА – перший спеціалізований підрозділ в Міністерстві засобів зв’язку СРСР, основною функцією якого став пошук резервів у виробництві шляхом розробки технічних рішень на базі винаходів. Був зібраний прекрасний колектив конструкторів і технологів, які вирішували завдання будь-якої складності. У зв’язку з тим, що практично всі технічні рішення створювалися на рівні винаходів, то в СКТБ передається патентного бюро. Розуміючи, що без грошей впроваджувати винаходи складно, в СКТБ передається бюро з раціоналізації і винахідництва. Ця структура мала кошти, які використовувалися не тільки на фінансування виготовлення зразків техніки, створеної на базі винаходів або раціоналізаторських пропозицій, але і для виплати премії працівникам заводу за сприяння в їх впровадженні.

Після придбання нових функцій підрозділ винахідників змінює назву: він стає конструкторсько-технологічним бюро (КТБ) прискореної розробки та впровадження винаходів. Аналогічного підрозділу не було ні на одному підприємстві СРСР. Таке важлива подія відбулася в 1987 р.

Таким чином, в одному підрозділі були об’єднані винахідники, патентне бюро і бюро з раціоналізації і винахідництва, тобто був з’єднаний разом людський інтелект, можливість забезпечити охорону продуктам творчої діяльності і гроші, які дозволяли впроваджувати винаходи та оплачувати працю винахідників і осіб, сприяють такому впровадженню.

З цього моменту починає безперебійно функціонувати своєрідний творчий конвеєр, на якому ставляться і вирішуються завдання, а також здійснюється впровадження нової техніки у виробництво. На виході такого конвеєра всі учасники творчого і виробничого процесу отримують гроші: автори отримують винагороду за впровадження винаходів, а особи, що сприяють впровадженню, отримують премію.

Зразки техніки, створені в КТБ прискореної розробки та впровадження винаходів, неодноразово виставлялися на міжнародних виставках і ВДНГ СРСР. Золоті, срібні та бронзові медалі ВДНГ СРСР і міжнародних виставок були заслуженою нагородою співробітникам КТБ.

У країні йде перебудова. На заводі особлива увага приділяється товарам народного споживання (ТНС). У зв’язку з тим, що існуючий на заводі відділ побутової радіоапаратури не справлявся з поставленим завданням, приймається рішення об’єднати цей відділ з КТБ прискореної розробки та впровадження винаходів. Таким чином, об’єктом винахідницької діяльності стає не тільки технологічний процес і конструктивні елементи виробів, але і виріб в цілому. Володимиром Коноваленко розробляється комплексна програма випуску ТНС в об’єднанні, згідно з якою починається реорганізація служб заводу. Конкурентоспроможність нової продукції забезпечується використанням винаходів і промислових зразків.

Період перебудови цікавий ще й тим, що трудові колективи отримують право вибирати керівників підрозділів. І це на заводі, який належить до закритих підприємствам, до так званим «поштових скриньках». Хоча в більшості підрозділів заводу вибори керівників проходять формально, трудовий колектив відділу використовує це право і встає на захист Володимира Коноваленка при його відсторонення від керівництва відділом. Так, було і таке в трудовій біографії автора проекту. Звичайно, можна було б пройти мимо цього епізоду, однак він може бути прикладом тим авторам і творцям об’єктів права інтелектуальної власності, які вирішили стати на захист свого керівника. Причиною відсторонення Володимира Коноваленко з посади начальника відділу стало його пропозицію про заміну директора одного з заводів об’єднання. У цей період на заводі проходив страйк, викликана затримкою з виплатою заробітної плати через непідготовленість виробництва до випуску нових виробів.

Не будемо зупинятися на деталях відсторонення Володимира Коноваленка з посади і відновлення колишніх його повноважень. Обмежимося лише цитатами з листа трудового колективу відділу, опублікованого у газеті «За новую технику» (№ 38 від 12 вересня 1988 р.), з якого видно роль трудового колективу в боротьбі за своє право на вибір керівника.

«В последнем номере газеты «За новую технику» прочли объявление о творческом конкурсе на замещение вакантной должности начальника отдела № 198, и поэтому не можем молчать.

Почему она, эта должность опять становится вакантной? Ведь с момента представления коллективу последнего начальника не прошло и пяти месяцев, а с 1981 г. он у нас уже шестой.

…чем каждый из них занимался, знают не многие. Поэтому-то мы и решили внести ясность…

Все проекты оседали на полках и в рабочих столах, ни одна разработка не была рассмотрена на техническом совете завода.

Специалисты, не видящие пользы от своей работы, уходили…

Видя всю тщетность наших попыток, администрацией в отдел был направлен молодой, энергичный начальник – Коноваленко В.В.

Не будем скрывать, вначале мы с недоверием отнеслись к его далеко идущим планам. Но постепенно своим желанием и умением работать он заразил и нас. Мы поверили ему и всем, пришедшим вместе с ним, ощутили реальную помощь и поддержку … Впервые за много лет почувствовали деловую творческую обстановку, человеческое отношение со стороны начальника.

И вдруг – конкурс на замещение вакантной должности! Почему она опять вакантна? Чем не соответствует этой должности В.В.Коноваленко?

Вопросы эти не риторические. Мы ждем на них ответа.

А на вопрос конкурсной комиссии «Кому быть начальником отдела № 198?» коллектив отвечает: — Коноваленко Владимиру Владимировичу.

Таке рішення прийнято одноголосно на загальних зборах колективу».

Незважаючи на те, що Володимир Коноваленко був відновлений на посаді начальника відділу, обстановка залишалася напруженою. Працювати доводилося в очікуванні початку «бойових дій». «Масло у вогонь» підлили результати соціологічних досліджень, які проводилися на заводі влітку 1989 р. з визначення морально-політичних, ділових і особистісних якостей керівників провідних відділів та їх заступників. Дослідження показали, що Володимира Коноваленко має найвищий рейтинг серед керівників провідних підрозділів заводу (результати соціологічних досліджень опубліковані в газеті «За новую технику» № 34 від 04 вересня 1989 р.).

Така оцінка лідерських здібностей Володимира Коноваленка тільки прискорила його відхід з заводу в Запорізький центр науково-технічної творчості молоді «Веда», де в 1990-1991 роках він працює головним інженером. Адміністративно-командної системі тих років просто не потрібні були висуванці трудових колективів.

Необхідно відзначити, що весь період діяльності автора проекту за часів СРСР був нерозривно пов’язаний з науково-технічною творчістю молоді (НТТМ). Він стає неодноразовим лауреатом всесоюзних і галузевих конкурсів НТТМ. Володимир Коноваленко нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР і бронзовою медаллю міжнародної виставки «Зеніт-86» (ЧРСР).

У країні створюються кооперативи, товариства з обмеженою відповідальністю та інші підприємства. З’являється реальна можливість впровадження багатьох своїх винаходів. У 1991 р. Володимир Коноваленко створює ТОВ «Нотек, Лтд Ко», де до 2015 р. працює генеральним директором. Товариство займається розробкою і впровадженням нових технологій, програмного забезпечення.

Всі етапи творчої діяльності Володимир Коноваленко проходить як «граючий тренер», який не тільки сам бере участь у створенні винаходів, промислових зразків, творів та інших об’єктів права інтелектуальної власності, а й навчає цьому інших.

Ось як описує цей період творчої діяльності автора на заводі «Радіоприлад» І. Єрмолаєва в статті «Многоборцы»:

«На заводе Коноваленко и Будыко (соавтор многих изобретений – прим. автора проекта) называли «блуждающими форвардами». Ходили из цеха в цех, наблюдали за работой, разглядывали приспособления, забирали готовые детали, высматривали, записывали. Словом вели себя очень странно. Некоторые злословили: «Бездельники, неплохо устроились».

Появление Коноваленко и Будыко в очередном отделе было похоже на ревизию, вскрывающие недостатки в работе. Люди приходили на работу и уходили домой вовремя. Им повышали зарплату, они честно делали свое дело, были на хорошем счету… Теперь им доказывали, что они плохо работают. Нет, слов таких не говорится, но они же чувствуют. И все из-за того, что они какой-то ФСА не освоили. Сколько лет без него работали и еще сколько же проработаем. Согласиться, что в аппаратуре, разрабатывал целый коллектив, что-то оказывалось лишним, было трудно. Люди начинали защищаться, пытались всеми способами доказать, что новое предложение далеко не лучшее.

Так работать было нельзя. Выход был один – метод функционально-стоимостного анализа должен стать оружием каждого инженера. Но как? Собрать всех инженеров в актовом зале – и хочешь не хочешь слушай лекцию? Отдачи в таком деле не будет.

Заниматься с каждым индивидуально – до пенсии как раз только успеть. Коноваленко и Будыко решили организовать учебу в две ступени. Каждый отдел, цех выделял своих представителей – тех, кому методы ФСА действительно были интересны. Когда группа из десяти человек осваивала новую науку, то каждый становился руководителем учебы в своем цехе, отделе.

Через три года «блуждающих форвардов» сменили «уполномоченные по ФСА». Сегодня на заводе редко встретишь человека, который бы не знал о такой науке…».

Де б Володимир Коноваленко не працював, усюди він створює умови для стимулювання творчої діяльності авторів (творців) об’єктів права інтелектуальної власності. Зупинимося лише на декількох таких епізодах у творчій біографії автора проекту.

Так, для активізації винахідництва в об’єднанні «Радіоприлад» В.Коноваленко було розроблено «Положення про присвоєння творчим працівникам об’єднання категорій «Винахідник об’єднання». Вперше в СРСР фахівцям заводу стали привласнювати категорію: винахідник 1; 2 і 3 категорій. Кращим винахідникам об’єднання стали привласнювати категорію «Заслужений винахідник об’єднання». Володимиру Коноваленко присвоюється звання «Заслужений винахідник об’єднання». В активі автора більше 40 винаходів, багато з яких були запатентовані в США, Японії та інших країнах світу. Особам, яким присвоюється категорія «Винахідник об’єднання», на один рік встановлювалася надбавка до окладу. Для того щоб підтвердити категорію і, отже, отримати надбавку, необхідно було протягом року розробити і впровадити кілька винаходів.

Уже в роки незалежності України Володимир Коноваленко створює і впроваджує системи управління авторським правом (СУАП) в видавництвах, телерадіокомпаніях та інших суб’єктів підприємницької діяльності. В основу функціонування будь-якого галузевого рішення СУАП закладаються такі принципи як свобода творчості, справедливість при виплаті винагороди, солідарність в боротьбі з порушниками прав інтелектуальної власності. Ці принципи об’єднані Володимиром Коноваленко в проект 3С, який він активно пропагує на сторінках періодичних видань.

[1] Передмова до книги Коноваленка В. Авторское право и смежные права: бухгалтеру, руководителю, юристу. – Х.: Фактор, 2006. — С.9.

[2] Передмова до книги Коноваленка В. Операции с интеллектуальной собственностью: оформление, налогообложение. — Харьков, Центр «Консульт», 2007. — С.15.

---