Get Adobe Flash player

Захист комп’ютерних програм: проблема стара, але очікує зовсім нового рішення

© В.Жуков,Харків,  2004

Журнал „Інтелектуальна власність”, 2004, №7, с.20. 

У зв’язку з початком роботи Департаменту інтелектуальної власності України по підготовці проекту закону «Про охорону комп’ютерних програм і баз даних»   представляється необхідним освітити цю проблему в історичному аспекті. Знання історії «старої» проблеми допоможе  уникнути повторення помилок, змусить задуматися над питанням: якщо проблема не одержала дозволу протягом п’яти десятиліть, то в чи правильному напрямку ведуться пошуки її рішення? 

1.

Відомо, що для авторів і виробників комп’ютерних програм  була б бажана їх охорона  на основі інституту патентного права. У цьому випадку в тих і інших виникало б виключне право засноване на патенті.  Охоронявся б безпосередньо сам алгоритм (ідея), що лежить в основі комп’ютерної програми, а не одна з приватних форм його прояву. Одним словом, бажано охороняти алгоритм так, як це має місце в патентному праві при охороні технічного рішення на рівні охороноздібного винаходу, з усіма випливаючими з цього правовими наслідками.

Ця вихідна посилка була відома ще й у 1975 році, коли в Києві на франко-радянському симпозіумі з доповіддю: «Захист програм: проблема вже стара, але чекає зовсім нового рішення» виступила Ж.П. Буассель (Франція). Зокрема, доповідач сказав: …інформаційні машини, із програмним керуванням (ЕОМ), є машини, що володіють чотирма вимірами, трьома в просторі й одним у часі; …вони представляють із себе рівень складності організації вищий  стосовно організації класичних машин, що існують тільки в трьох вимірах; …ці машини маніпулюють із зовсім особливим об’єктом — інформацією, про яку відомо, що вона «…є ні матерія, ні енергія».

Пройшло 28 років. Наукове співтовариство юристів, теоретиків і практиків не  звернуло належної уваги на те, що Ж.П. Буассель вказав  і на причину такого положення справ.: … стосовно класичної промислової ери термодинаміки, коли маніпулювали матерією і/або енергією  за  допомогою механічних тривимірних машин, тепер потрібно оперувати з інформатикою[1] ,  за допомогою принципово нових машин, що володіють чотирма вимірами. Звідси, на   думку доповідача, не представляється дивними всі ті труднощі, з якими зустрічаються юристи при бажанні застосувати для захисту об’єктів творчості нової ери закони про патенти або авторське право, що були задумані для захисту об’єктів творчості в епоху термодинаміки[2] .

При цьому, зрозуміло,   під терміном  «комп’ютерна програма»    мався на увазі як «вихідний код» (або вихідний текст програми – человекочитаемый), так і  «об’єктний код» (або робочу програму, –  машиночитаемую), що   означає бінарне (здвоєне) представлення програми у виді   0101000110010001   –  здатної до копіювання в комп’ютерному виконанні (у машині, що володіє чотирма вимірами).

Мені здається, що наукове співтовариство, на жаль, дотепер не прислухалося до  думки Ж.П. Буасселя. Результат: проблема  охорони комп’ютерних програм патентним правом,  залишилася невирішеною. Відлік часу невирішеної проблеми, варто вести починаючи з відомої справи Abrams, що відбулася у США в 1951 р.  Верховний Суд США у своєму рішенні  щодо охорони алгоритму комп’ютерної програми нормами патентного права сформулював класичне правило: «розумові кроки, саме собою, непатентоздатні» (The mental steps per se are not patentable)[3] . І цю доктрину ще ніхто не спростував, не довів зворотнє.

Охорона апаратно-програмного забезпечення  як «пристрою», так само як і охорона алгоритму «під видом» способу, –  у рахунок не йде.  Усі подібні  види охорони підпадають під  «технічні рішення» задач. Візьмемо, наприклад, патент США.  Class 717. DATA PROCESSING: SOFTWARE DEVELOPMENT, INSTALLATION, AND MANAGEMENT. PAT. NO. 6,438,743. «Method and apparatus for object cache registration and maintenance in a networked software development environment». Даний патент США, як і йому подібні,  не спростовують зазначену вище доктрину:  «The mental steps per se are not patentable».

Таким чином, законодавець України, його консультанти по даній проблемі, приступаючи до розробки проекту закону «Про охорону комп’ютерних програм і баз даних» повинні знати, що   світовому співтовариству юристів-патентознавців, теоретикам і практикам, судовій практиці не удалося остаточно вирішити   проблему охорони   алгоритму (математичного) на основі норм патентного права. А те, що удалося, так це охороняти так названі «апаратно – програмні  винаходи», тобто ті ж технічні рішення, тільки обтяжені впливом на них комп’ютерних програм. Але, така охорона не вирішує проблему охорони саме комп’ютерних програм, як таких,   тобто охорону математичного алгоритму, що лежить у її основі і має зовсім інші об’єктивно властиві йому властивості (ознаки), чим класичному технічному рішенню, з якими право може зв’язати визначені правові наслідки.

Рішення   даної проблеми власне кажучи, на рівні   патентного права, вимагає дозволу ряду приватних юридико-технічних задач, за рішення якої можна привласнювати учений ступінь  доктора юридичних наук.  Мова йде про рішення наступних проблем на стику юриспруденції (патентного права) і точних наук:

  • пошук  аналогів заявленого математичного алгоритму (1);
  • установлення юридичного механізму виявлення його прототипу(2);
  • уміння скласти «формулу математичного алгоритму»(3);
  • визначити його новизну(4); а не оригінальність,
  • виявити факт протиправних дій використання охороноздатного алгоритму (5)

і, нарешті,

  • мати в Україні (або будь-якій країні), якщо навіть говорити про локальну новизну,  класифікацію  алгоритмів (6), подібно міжнародної класифікації винаходів (МКИ)[4] .

2.

У самому загальному виді суть проблеми складається в охороні математичного алгоритму, щоб даному нетиповому об’єктові патентного права (комп’ютерній програмі) додати типову правову форму, тобто ту, котру у свій час одержали технічні рішення — винаходу.

Складність  дозволу цієї проблеми   складається,  у тім, що на відміну від традиційного об’єкта патентного права — технічного рішення, утілення якого в матеріальному носії дозволяє його безпосередньо сприймати дотиком, втілення об’єктів математичного  забезпечення, не призводить  до такого ж результату.   Машиночитаемая інформація, у виді бінарного (здвоєного) представлення  програми  /0101000110010001/ (у машині, що володіє чотирма вимірами), схована від людини і з’являється перед ним як «чорна шухляда». До того ж,  на відміну від традиційного об’єкта виключного права, — технічного рішення, сутність нетрадиційного об’єкта,   не може бути коротко і ємко визначена формально-логічним шляхом. Не вдається його  описати у виді короткої словесної формули подібній «формулі винаходу». Остання, як відомо, у принципі  цілком доступна для чіткого  й однозначного тлумачення при установленні факту протиправного використання охороноздатного  об’єкта включаючи теорію еквівалентів. Ми говоримо, «у принципі доступна», але на практиці знаємо,  що будь-яка категорія справ, зв’язана з установленням факту використання винаходу, із залученням судових експертів, відноситься до числа найважчих судових суперечок. Труднощі тут складаються в досягненні визначеності, що є неодмінною умовою правового регулювання нормами  цивільного права.

Для дозволу проблеми, що коштує, на основі принципів виключного права необхідно, насамперед,  визначитися у вірних вихідних посилках. У цьому зв’язку  представляються досить коштовними судження проф. В.А.Дозорцева[5] щодо  аналізу складних об’єктів, з якими ми зіштовхуємося. Ці об’єкти  стали  піддаватися тільки діалектичним, а не формально-логічним визначенням. Але ж саме на формально-логічних визначеннях   спочиває патентне право! Сучасні досягнення характеризують уже зв’язку не внутрішні, у межах одного, окремо взятого, наприклад, технічного рішення, а і зовнішні — між цілим поруч часто різнорідних   рішень, що тільки в сукупності утворюють закінчений об’єкт техніки, що дозволяє одержати той або інший ефект.  На думку В.А.Дозорцева, дистанція між окремо взятими технічними рішеннями,   різко зросла.

Усе сказане вище, рівною мірою відноситься і до алгоритму, що увібрали в себе, у певних зв’язках і визначеній послідовності  цілий ряд попередніх йому рішень. Мається на увазі попередня йому математична модель і математичний метод. Кожне таке рішення, узяте окремо, грає як би самостійну роль. Однак    лише у взаємодії вони утворюють, в остаточному підсумку, закінчений об’єкт, іменований у цивільному обороті «математичний алгоритм», що лежить в основі  «комп’ютерної програми».

Зовнішні зв’язки, про які йшла мова вище,  можуть бути представлені в наступній послідовності. «Моделюючий об’єкт ( конкретна математична модель даного об’єкта  ( конкретний математичний метод ( конкретний математичний алгоритм». Це і є саме «математичне забезпечення» ЕОМ.   Далі, за цими об’єктами /шуканими об’єктами права/  випливають: « … ( вихідний код ( об’єктний код».  Останній – є бінарне (здвоєне) представлення програми у виді   0101000110010001   –  здатної до копіювання в комп’ютерному виконанні  в машині ,що володіє чотирма вимірами.  Він, сам  по собі, складає зміст машиночитаемой комп’ютерної програми ЕОМ.

Представлені у виді єдиної лінії логічних зв’язків, що відображають причинно-наслідкові зв’язки,  [(М(М(А() = ( (ИК(ОК)] математичні і програмні об’єкти складають технологію «вбудовування» ЕОМ у те або інше «середовище». При цьому, говорячи про зовнішні зв’язки об’єктів математичного забезпечення, що опосередковують початковий етап технології застосування ЕОМ або «вбудовування»  її в те або інше «середовище», варто мати на увазі, що тут фігурують вже «готові» знакові зв’язки (символи), що виступають як ідеальне відображення об’єктивно існуючих матеріально-речовинних причинно-наслідкових зв’язків і відносин у природі.

У цьому зв’язку представляється доречним помітити, що тут варто користуватися терміном «зв’язок». Термін «відношення» варто використовувати там, де немає енергетичної взаємодії або вплив одного об’єкта техніки і технології  на іншій.  «Відносини» не мають такої енергетичної характеристики. «Зв’язки» існують об’єктивно. Відносини можуть бути і штучними. Так, гравітаційний зв’язок відноситься до природного зв’язку і є об’єктивної, у той час як графічні або інші знакові зв’язки самі по собі об’єктивно не існують, а виступають як ідеальне вираження об’єктивне існуючих матеріально-речовинних зв’язків і відносин до природи[6] .  Приведена вище характеристика «зв’язку» і «відносини»  буде мати значення при  дослідженні  «інформатики». Наприклад, коли досліджуються зв’язки між технологічними модулями, тобто функціонально-самостійними частинами технологічної лінії, інтерфейси які відповідають уніфікованій угоді про зв’язки між ними[7] . Внутрішні зв’язки характеризують самі об’єкти, що складають математичне забезпечення ЕОМ, і можуть бути визначені логічно за допомогою вказівки на істотні ознаки. Маються на увазі ознаки, кожний з яких необхідний, а всі, разом взяті, достатні для того, щоб одну конкретну математичну модель відрізнити від інший, дорівнює конкретний математичний метод і алгоритм відрізнити від іншого методу й алгоритму.

3.

На відміну від технічного рішення, у тому числі й апаратно- програмного, істотними ознаками, що характеризують конкретну математичну модель, можуть бути: адекватність (А), застосовність (Б), новизна (У), неочевидність (Г).

А. Проблема адекватності математичної моделі не є чисто математичною  і не може бути дозволена на основі одних тільки математичних знань. Необхідні ще і знання про самий об’єкт, що підлягає моделюванню.

Об’єкт моделювання — явище об’єктивне. Це — «річ у собі». «Річчю для нас» його робить конструювання вербальної копії у виді формул, рівнянь, структур і т.п. знакових систем. При цьому  на відміну від звичайної мови математична мова відрізняється точністю, однозначністю вираження думки, що полегшує тлумачення при установленні факту використання математичної моделі з боку третіх осіб. З позиції семіотики як загальної теорії знакових систем, абстрактна мова математики вивчають трьома основними методами: синтаксична, семантична і прагматичним, коли враховується роль і значення мови і його виражень для рішення деяких як науково-теоретичних, так і практичних задач. Саме прагматичний метод і представляє той напрямок, розвиваючись у якому можна прийти  до шуканого для нас результатові. Наприклад, для моделювання як механічних, так і електромагнітних коливань користуються відомим диференціальним рівнянням[8] .

Це — загальна математична модель[9] . Вона лежить поза об’єктами  математичного забезпечення ЕОМ. Їх відносять до високого рівня. Далі випливає середній рівень математичних моделей. Область їхньої адекватності вже, оскільки вони описують приватні сукупності явищ і характеризуються додатковими математичними відносинами. Наприклад, у механіку це може бути вербальна копія механіки системи матеріальних крапок, механіки суцільного середовища, механіки  твердого тіла. Даний середній рівень математичних моделей як би багатошаровий, тому що він, у свою чергу, породжує більш приватні моделі. Наприклад, механіка суцільного середовища містить у собі математичні моделі механіки рідини, газу, пружного тіла, пластичних середовищ і т.д. Дані математичні моделі також лежать поза сферою технології застосування ЕОМ  і тому не  входять до число охороноздатних об’єктів. Нарешті, на самому нижньому рівні ієрархії математичних моделей, знаходяться конкретні математичні моделі конкретних явищ. Кожна модель нижнього рівня   повинна бути погоджена (не суперечити) моделі вищого стосовно неї рівня[10] .

Математичні моделі описаного вище рівня характеризуються чітким збільшенням до вже відомих знань порцією нових, і саме вони є об’єктами, що претендують на правову охорону. Наприклад, у САПР математична модель визнається адекватної (по векторі В), якщо погрішності розрахунку,  проведених з її допомогою, щодо значень вихідних параметрів уi, j[1 : m], не перевищують заданих значень ( [1 : m ] — безлічі цілих чисел в інтервалі від 1 до  m  включно)[11] .  Дуже важливо і те, що в сфері САПР, наприклад, адекватність математичної моделі може бути предметом не тільки визначених математичних розрахунків, але й   експертної оцінки на основі експерименту.

Б. Проф. Тихонов А.Н. і Костомаров Д.П. пишуть про те, що проблема застосовності конкретної математичної моделі одержує дозвіл тоді, коли математична модель дозволяє звести дослідження реального «нематематичного» об’єкта до рішення «математичної задачі», відкриваючи тим самим можливість використання для його вивчення добре розроблений математичний апарат у сполученні з обчислювальною технікою [12]. Дана обставина, а саме   можливість використання математичної моделі в сполученні з обчислювальною технікою, підтверджує наявність критерію застосовності.

В. Проблема новизни математичної моделі може і повинна бути розглянута на трьох  її ієрархічних рівнях. На рівні вищими і середньому вона може визначатися за аналогією з правилами, що діють в інституті права на відкриття (зрозуміло,  з урахуванням специфіки). Тут особливий інтерес представляє визначення новизни конкретної математичної моделі конкретного явища, тобто тієї моделі, що входить як об’єкт технології застосування ЕОМ.

У цьому зв’язку виникає питання: чи можна визначити новизну конкретної моделі за аналогією з тим, як її визначають у патентному праві?

Як відомо, у патентному праві критерій «новизна» відображає  невідомість заявленого «технічного рішення» у порівнянні з так  званим рівнем «стану техніки». У «стан техніки»,  відповідно до відомої Страсбургскої конвенції, включають усе те, що стало загальнодоступним шляхом письмового або усного опису, застосування або будь-яким іншим способом до дати пріоритету патентної заявки. Відповідно в сфері прикладної математики, орієнтованої на виробництво математичних моделей і алгоритмів, застосовних на ЕОМ, необхідно формувати рівень «стану машинно-орієнтованих математичних моделей». Для цього необхідно обговорити проблему класифікації математичних моделей по подобі з відомою тією або іншою системою  класифікації винаходів.  Це дозволить не тільки швидко відшукати потрібні математичні моделі-прототипи для формування шуканого рівня, але і виключити широко має місце дублювання наукових розробок.

Цілком природно, що на даному етапі розвитку, з урахуванням фактичного положення справ, ще рано говорити про беспробельности в рівні стану математичних моделей і відповідно про світову новизну. Треба пройти етап локальної новизни. В міру розвитку цього процесу можна буде ставити проблему   фіксації пріоритету заявок.

Таким чином, виходячи з принципової можливості класифікації математичних моделей, можна зробити як мінімум два висновки. По-перше, систематизація знання в сфері прикладної математики виключить дублювання і дозволить утриматися в ній новому знанню. По-друге, систематизація дозволить установлювати «рівень стану математичного моделювання», необхідний для пошуку математичної моделі-прототипу. Зіставлення заявленої моделі з рівнем стану математичного моделювання може привести до одній їхній з трьох ситуацій.

Перша ситуація. Заявлена математична модель виявляється нижче «рівня стану», тому що буде мати меншу адекватність, а заснована на ній програма для ЕОМ давати менш точні шукані дані або параметри.

Друга ситуація. Заявлена математична модель буде знаходитися на тім же рівні, на якому знаходяться і відомі, тому що при всіх інших рівних умовах вона надасть той же результат і трохи більший, але на рівні «середнього фахівця».

Третя ситуація. Заявлена модель виявляється вище відомого рівня, оскільки дозволить одержати кращий кінцевий результат при використанні ЕОМ. Критерій  практики дозволяє порівняти різні моделі і вибрати з них ту, котра є найбільше простою і в той же час у рамках необхідної точності правильно передавальної властивості досліджуваного об’єкта[13] .

Таким чином, використовуючи описаний метод  можна показати приріст знань на всіх трьох ієрархічних рівнях  математичних моделей, Наприклад, на математичних моделях, що відображають траєкторію руху тіла, що дозволяють обчислити відстань між її початковою і кінцевою крапками на вищому ієрархічному рівні, чітко простежується приріст знань від моделі Г.Галилея, (моделі лобового опору ядра /кулі/ до лобового опору снаряда /конуса/) і т.д. Перша модель ґрунтувалася на припущеннях, що сильно спрощують задачу балістики. Така модель була адекватна для дуже вузького діапазону швидкостей. Потім була побудована модель, що враховує опір повітря в діапазоні дозвукових швидкостей. Наступна модель дозволила перейти до надзвукових швидкостей. Далі в модель були включені ефекти обертання землі, сферичності форми її поверхні і т.д. Помітимо, що за кожною моделлю стоїть автор, права якого повинні одержати належну охорону. Виходячи з ієрархічної структури математичних моделей (високого, середнього і низького рівнів), за кожною  стоїть автор, що уточнює або розвиває відомі математичні моделі. Розвиток йде по шляху усунення спрощень. Вже один факт установлення спрощення може розглядатися  при визначених обставинах  великим внеском у науку.

М. Проблема неочевидності математичної моделі — проблема якісної оцінки її новизни. Оцінювати якість математичної моделі повинне наукове співтовариство. При цьому в увагу може бути прийнята фігура «середнього фахівця». Відомий прийом у патентному праві. Оцінка ґрунтується на суб’єктивному факторі.

Істотними ознаками, що характеризують конкретний математичний метод, на відміну від способу, як різновиду технічного рішення, можуть бути: універсальність (А), простота процесів (Б), швидкість збіжності (У).

А. Універсальність. Оскільки ту саму математичну задачу можна вирішити за допомогою різних методів, перед дослідником стоїть задача пошуку, добору, а іноді і розробки найбільш ефективного методу. При цьому виникає необхідність порівняння методів між собою. Варто мати на увазі, що математиків-прикладників цікавлять, як правило, кількісні значення шуканих величин, тобто відповідь повинна бути доведена  «до числа». Це пояснюється тим, що та або інша величина тільки в чисельному вираженні може бути «введена» в алгоритм. При оцінці ефективності чисельних методів істотне значення має така  їхня властивість як універсальність. Наприклад, для рішення задач в області балістики найбільш універсальним методом рішення рівнянь є метод «вилки». Якщо розроблювач зупинить свій вибір на іншому методі, наприклад, на методі ітерацій або на методі дотичних, то, в остаточному підсумку, програма для ЕОМ виявиться неефективною[14] .

Б. Простота процесу організації обчислень залежить від вибору того або іншого методу. Але навіть і в тих випадках, коли всі три методи (описані вище стосовно до задач балістики) прості, необхідно прикласти творчі зусилля, оскільки, як затверджують фахівці, збіжність методу ітерацій або дотичних залежить від того, наскільки вдало обране нульове наближення.

В. В умовах реального часу «вбудована» у визначену «середовище» ЕОМ повинна встигнути обробити отриману інформацію і видати нову в термін. Тому рішення окремих задач з урахуванням витрат машинного часу стає визначальної, в силу цього і такої ознаки як найбільша швидкість збіжності є істотним при доборі або розробці математичного методу.

4.

Істотними ознаками, що характеризують конкретний машино-орієнтируємий алгоритм, на відміну від способу (апаратно-програмного винаходу), тобто технічного рішення, можуть бути: фінітність  (А), визначеність (Б), введення (У), висновок   (Г), ефективність (Д).

Поняття «алгоритм» відноситься до числа основних понять математики[15] .    Це поняття є основним і при складанні будь-якого виду програм для ЕОМ. Сучасне значення слова «алгоритм» дуже подібно зі значенням слів «рецепт», «процес», «метод» «процедура», «програма», однак у слові «алгоритм» мається свій додатковий  значеннєвий відтінок. Крім того,  що алгоритм не просто звід кінцевого числа правил, що задають послідовність виконання операцій при вирішенні тієї або іншої специфічної задачі, він має ще і п’ять важливих особливостей, що можуть бути прийняті як істотні ознаки, що характеризують його охороноздатністю.

А. Фінітність (кінцівка). Алгоритм завжди повинний закінчуватися після кінцевого числа кроків. Процедуру, що володіє всіма характеристиками алгоритму  за винятком кінцівки, можна назвати обчислювальним методом.

Б. Визначеність. Кожен крок алгоритму повинний бути точно визначений, тобто недвозначно  в кожнім можливому випадку. Щоб перебороти ці труднощі, для опису алгоритмів були розроблені формально визначені мови програмування або машинні мови, в яких кожне твердження має абсолютно точний зміст. Запис обчислювального методу мовою ЕОМ називається програмою.

В. Введення. Алгоритм має якесь (бути може, рівне нулеві) число вхідних даних, тобто величин, заданих йому до початку роботи.

Г. Висновок. Алгоритм має одну або кілька вихідних величин, тобто величин, що мають цілком визначені відносини до вхідних даних.

Д. Ефективність. Всі операції, які необхідно зробити в алгоритмі, повинні бути досить простими, щоб  їх у принципі можна було виконати точно і за кінцевий відрізок часу «за допомогою олівця і папера». На ефективність того самого алгоритму впливають величини.

Варто помітити, що такі критерії охороноздатності як новизна і неочевидність стосовно до математичного методу і математичного алгоритму можна розглядати неподільно, з огляду на ту обставину, що чіткої грані між ними немає. Якщо це судження, поряд з іншими, виявиться вірним, то критерії охороноздатності алгоритму можуть бути ними доповнені.

Таким чином, йдучи по шляху охорони комп’ютерної програми, як такий  (маючи у виді лежачий в її основі   математичний алгоритм), можна було б розв’язати проблему раціоналізму;  скоротити масове дублювання  розробок у сфері прикладної математики й охороняти тільки прибавочні знання  величина яких могла б бути мірою результату праці.

Однак, з огляду на, той факт, що ще немає достатніх даних для організації правової охорони  комп’ютерних програм (математичного алгоритму) на рівні патентного права, на перших кроках у цьому напрямку  представляється можливим охороняти їх  інститутом права на науковий результат [16]. Стосовно до теми дослідження —  правом на прикладний математичний результат[17] .

При цьому варто звернути увагу на те, що мову ведемо не про  всі наукові або прикладні математичні результати, що тільки можливі в сфері  інтелектуальної діяльності людини, у тому числі і   сфері  прикладної математики, а тільки тих її результатах, що відповідають критеріям машинної орієнтації. Не можна не врахувати при цьому і ту обставину, що ми маємо справу з математичним забезпеченням, що вже в силу своєї природи строго формалізоване і, у силу цього,  не жадає від суспільства додаткових витрат для даної мети. Цими й іншими аргументами можна зняти ті заперечення, що у свій час були висловлені проти  введення інституту права на науковий результат[18] .

Однак головна причина не введення подібного інституту  в іншому. Як відомо, спроби в усім світі протягом п’яти десятиліть дорівняти програми для ЕОМ (вихідний і об’єктний код)  до об’єктів патентного або винахідницького права дотепер не дали позитивного результату. На цю причину було зазначено спочатку статті — комп’ютерну програму, як таку, розглядали і розглядають дотепер як технічне рішення з позицій класичної промислової ери термодинаміки  (Буассель Ж.П.). У зв’язку з цим і виникає питання: якщо протягом п’яти десятиліть проблема залишилася невирішеною, — значить «йшли не тим шляхом», застосовували не той метод. Вихід з цього тупика бачиться в пошуках нового напрямку, нового методу рішення старої проблеми:   подібні і відмітні ознаки об’єктного коду, а дорівнює і вихідного, треба шукати не в них самих, а в прикладних математичних об’єктах їм попередніх і них   виробляючих.

Виходячи з описаних вище вихідних посилок, що, безумовно, ще мають потребу в критичному осмисленні, представляється досить доцільного і необхідним ширше розгорнути дослідження на стиці прикладної математики, інформатики і цивільного права – авторського права,   патентного права, права на відкриття, права на прикладний математичний результат.


[1]Див.:  Каныгин  D.M., Калинич  Г.И.  «Повышение роди информатики в управлении научно-техническим прогрессом: Обзор УкрНИИНТИ». Киев, 1987. С.64.

[2] Буассель Ж.П. Защита программ: проблема уже ставая, но ждущая совершенно нового решения // Тезисы доклада на франко-советском симпозиуме по промышленной собственности. — Киев. 1975.

[3] In re Abrams. 188 F, 2d 165, 89 USPQ 266 (ССРА 1951).

[4] Більш дітально див.: Жуков В.И. Математическое обеспечение электронно-вычислительной техники: охрана авторским и изобретательским правом // Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции 16-18 октября 1985 г. – Харьков: Харьковский юр. ин-т. –1985. –256 с. – С.35-37.

[5] Дозорцев В.А. Будущее правовой охраны изобретений // Советское государство и право. 1971. № 9. C.II6-I2I.

[6] Маркова З.В., Лытник В.В., Потоцкий В.В. Явление, свойство и закономерность материального мира как  объекты открытия // Вопросы изобретательства. 1982. № 3. С.30.

[7]  Информация о работах по технологии программирования в комплексной программе научно-технического прогресса стран-членов СЭВ до 2000 года // Информационные материалы и тезисы пленарных докладов П Всесоюзной конференции «Технология программирования». Киев, 1986. С.52-59.

[8]  Рузавин Г.И.  Математизация научного знания.  М., 1984. C.5I.

[9] Більш дітально див.: Жуков В.И. Критерии охраноспособности объектов математического обеспечения ЭВМ //Информатика и право. Сборник научных трудов. – Ленинград: «Наука», Ленинградское отделение. –1988. –160 с. – С.33-43.

[10] Дородницын А.А.  Математика и описательная наука.  Число и мысль. М.,1982. С.6-15.

[11] Системы автоматизированного проектирования в радиоэлектронике: Справочник/. Авдеев Е.В., Еремин А.Т., Норен-ковИ.П.,  Песков М.И.  М., 1986. C.57.I5.

[12] Тихонов А.Н., Костомаров Д.П.  Вводные лекции по прикладной математике. М.,1984. С.192.

[13] Див.: Тихонова А.Н., Костомарова Д.П.   С.25-35.

[14] Див.: Тихонова А.Н., Костомарова Д.П.   С.25-35.

[15] Див.: Кнут Д. Искусство программирования для ЭВМ. T.I. Основные алгоритмы. М., 1985. С.25-35.

[16] Белиловский Е.Г. Проблемы гражданско-правового регулирования, возникшие в связи с созданием научных результатов: Автореф. дис. … канд. юрид.  наук. М., 1971. С.22.; Гаврилов Э.П. Советское авторское право.  М., 1984. С. 222. Ионас В.Я.  Произведения творчества в гражданском праве. М., 1972.. С.168.

[17] Жуков В.І. „Проблеми правової охорони математичного забеспечення ЕОМ”.   Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб.наук.статей /За ред. Ю.С.Шемшученка, Ю.Л.Бошицького.– К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. с.127-155.

[18] Мамиофа И.Э. Охрана изобретений и технический прогресс. М., 1974. С.73-100.; 3енин И.А. Наука и техника в гражданском праве. М.,1977.С.208.; Дозорцев В.А.  Тенденции развития советского социалистического авторского права// Проблемы советского авторского права (Тезисы докл. и науч. сообщений на конференции; г. Москва, 6-9 июня 1987 г.)М., 1978. С. 6-8; Рассудовский В.А. О новых аспектах авторского права на научные достижения // Тезисы докл. и науч. сообщений на конференции «Проблемы советского авторского права» г. Москва, 6-9 июня 1987 г. М.,1987. C.IO-I2.; 3.Гельб А.Б.   Современное состояние проблемы правовой защиты программного обеспечения ЭВМ  (аналитический обзор). Таллин, 1983.  175 с.

 

Подписка на он-лайн тесты по интеллектуальной собственности для физических лиц.

Подписка на он-лайн тесты по интеллектуальной собственности для юридических лиц.

Комментарии запрещены.