Стаття опублікована  в журналі „Інтелектуальна власність”

в №№ 6, 7, 2006р. 

Рубрика в журналі:  Точка зору …

В Україні на державному рівні почалось невірне  формування судової експертизи у сфері „права інтелектуальної власності”.  На жаль така практика розвитку подій  не отримала з боку фахівців в даній галузі відповідної оцінки. У зв’язку з цим автор цієї статті пропонує почати дискусію. Образно кажучи, розвиток судової практики йде „сусаніним шляхом”. Чим раніше ми зупинімося і повернемося до класики, яка сформулювалася понад двох століть, тим буде краще.

I. Коло теоретичних питань

• Чи можуть суди в Україні ставити перед експертами правові питання?

Відомо, що ні процесуальні закони (кодекси), ні вищі судові інстанції не відміняли „аксіому”, відповідно до якої „недопустимо ставити на вирішення експертизи питання права, вирішення яких належить до компетенції суду…”.

Так,  в постанові Пленуму ВС України чітко сформульована  позиція з цього питання. „… відповідно до ст. 57 ЦПК України на вирішення експертизи „…можуть бути поставлені тільки ті питання, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки або ремесла” [1]. „Вказати судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з’ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо)”[2].

Такої ж позиції послідовно дотримується і ВГС України. В своєму Роз’ясненні ВГС України, виходячи з вірної посилки про те, що „..відповідно до статті 1 Закону[3] судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду,  вказує:  „ … ст. 41 ГПК, згідно з частиною першою якої експертиза призначається для з’ясування питань, що потребують спеціальних знань.  … неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо”[4].

Таким чином, вищі судові інстанції України послідовно і тривалий час стоять на привільних позиціях. Вони виходять з класичного презумпції: „jura novit curia” (суді знають право). Суди мають право залучають експертів, коли є потреба в з’ясуванні питань, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки/технології, мистецтва або ремесла.

Перший крок  в протилежному напрямку зробило Міністерство юстиції України, яке  своїм Наказом  від 17 січня 2002 року N 4/5 [5] ввело новий вид експертизи, – експертизи, пов’язаної з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Одразу зазначимо, що з  цього питання існує і інша точка зору. Так, П.Крайнев у статті „Судебная экспертиза интеллектуальных прав»[6] стверджує, що з даного Наказу почалось рішення пріоритетних задач України, пов’язаних з дійсним захистом володарів прав інтелектуальної власності.

Однак, по-перше, дійсний чи не  дійсний захист прав, – це питання  не права, а соціології. Тому ми його опустимо. По-друге, і це головне. „Тишком нишком” в Україні введена експертизи з правих питань, зокрема, в галузі права інтелектуальної власності. При цьому вона виникла і існує з „мовчазливої” згоди ВС України, ВГС України, оскільки немає з їх боку відповідної реакції. Думається, що потрібно не тільки проголошувати: суди мають право залучають експертів, коли є потреба в з’ясуванні питань, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки/технології, мистецтва або ремесла і що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові  питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, але і офіційно вислювати свою позицію, щодо  зазначеного Наказу Міністерства юстиції України, яким „узаконено” нове правове явище в судовій практиці. Аналіз цього акту як в межах національного законодавства, так і в порівнянні з зарубіжною практикою, дає підстави стверджувати: суди в Україні можуть ставити і, як свідчить аналіз практики, проведеної автором цієї статті по трьом областям України, ставлять правові  питання перед судовими експертами.

Виникає питання:   чи є новий вид  під назвою: „експертиза, пов’язана з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності”, який в згаданому Наказі Міністерства юстиції України має №13 (види судових експертиз), з її різновидностями по спеціальностям /види експертних спеціальностей /- 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10. — по суті і по формі неправовою  експертизою ? На мою думку, відповідь – ні.

Аргументи, які свідчать про це слідуючи.

По-перше, сама назва даної експертизи свідчить про то, що це є правова експертиза, тільки що в галузі права інтелектуальної власності. Читаємо: „експертиза, пов’язана з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності”,  так і назви її підвидів –13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10. При буквальному їх тлумаченні, можна стверджувати про те ж саме:

1.1. об’єктом дослідження  судових експертів є „охорона  прав”:

• на винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції (–13.3).
• на промислові зразки (–13.4).
• на сорти рослин і породи тварин (–13.5).
• на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів (–13.6)
• на топографію інтегральних мікросхем (–13.7).
• на конфіденційну інформацію  (–13.8).

 

1.2. об’єктом дослідження  судових експертів є „використання  прав”:

• „Економічні дослідження, пов’язані з використанням прав на об’єкти інтелектуальної власності” (–13.9).

1.3. об’єктом дослідження  судових експертів є:

• „використання  об’єктів інтелектуальної власності у рекламі у рекламі (–13.10) [7].

 

Тобто дослідження саме „охорони  прав” (13.3 – 13.8.)  на … будь який об’єкт права –  є  правовою експертизою. І, навпаки,   дослідження саме об’єктів цих прав  не є правовою експертизою.  У всіх інших країнах світу, які як і України входять в пандектну систему права, щодо об’єктів права промислової власності вона зветься „патентно-технічною”, або просто „технічною”.

Доказом наведеної тези є і той факт, що в Україні склався такий стиль написання „Висновку експерта”, при цьому „моду” в цьому задають відомі науково-дослідні інститути судових експертиз,  з змісту яких видно, що це є саме правова експертиза. По-перше вони, відповідають на правові питання, і, по-друге, звернемо увагу: як правило, експерти як на джерела посилаються не тільки на правові акти, але і на літературу, підручники з праву. Що ж до опису саме методу, яким вони проводили дослідження і на підставі яких давали відповідь на питання поставлені судом, то, – навпаки, в одних справах (і їх більшість), зовсім нічого не сказано, а ні слова.[8] На лекціях підвищення кваліфікації суддів останні задають справедливе питання: чому по одному й тому ж питанню, яке було поставлено судом, різні експерти дають не співпадаючи відповіді. На це складне питання можна дати, зокрема, таку відповідь. В цьому повинні і суди, тому що вони приймають як доказ висновок експерта, в якому він не вказав саме той метод, яким він проводив дослідження. Різні методи, – різні результати.

Наведемо простий приклад. Припустимо, потрібно з’ясувати герметичність порожнини. Чи є в порожнині, яка є металевим резервуаром, щілина і де саме вона розташована, через яку з’явився брак і т.п. неполадки, яки привели до свідомих наслідків технічного порядку?   Експерт, який проводить таку експертизу, вказує, що він використовував так званий метод „мильного пузиря”.  Покрив даний резервуар мильної водою (при цьому вказав, якої вона концентрації) і там, де з’явився „мильний пузир”, – зазначив  щілину.  Друга, третя і інші експертизи з цього питання, які будуть проведені, – дадуть один й той же результат.

Зрозуміло, що цей приклад, – простий. Але, суть залишається і  тоді, коли питання складне. В техніці, на відміну, на суспільних відносин, на правильно сформульоване неправове питання, а саме таке, яке відноситься до науки і техніки  можна вимагати від експертів, якщо вини є дійсно фахівцями в даній галузі знань, – отримати один і той же висновок за результатом.

На жаль, суди не вимагають (за окремими випадками), а судові експерти не описують той метод, який вони використовували при проведенні дослідження. Суть проста: додаткова експертиза, якщо вона не вкаже, що застосований метод попередньої експертизи не був помилковим, проведе дослідження тим же самим методом, умовно кажучи „мильного пузиря” і, або підтвердить, або спростує висновок попередньої експертизи. Головне в тому, що починаючи з другої експертизи (повторної) можна бути  зрівнювати результати за формулою „метод /а/ – результат /аа/”; „метод /в/ – результат /вв/”; „метод /с/ – результат /сс/”,  і так далі, а не так як зараз:  „результат /а/ – результат /аа/”; „результат /в/ – результат /вв/”; „результат /с/ – результат /сс/”.

Зрозуміло, що питання, щодо застосування того чи іншого методу дослідження в тій чи іншій судовій справі, мають  різні, по-перш, напрямки. Якщо сформулювати грубу модель, то в науці, яка відповідає на питання: чому?, будуть одні запитання не правового характеру, щодо явищ, закономірностей які є такі що природою дані.  В техніці, яка відповідає на питання: як? – будуть інші питання, оскільки тут ми маємо результати, які утворені людиною, їх, як таких, у природі до цього не було. Складніше з питаннями, які виникають у сфері ремесла. І, ще складніше, з питаннями, які виникають у галузі мистецтва. Саме тому, суд, який остаточно формулює питання до експерта; експерт, який проводить дослідження, повинні, по-перше, чітко відокремлювати чотири напрямки: наука, техніка, ремесло, мистецтво, оскільки зміст їх питань суттєво різниця; по-друге, і це відноситься тільки до експерта, чітко вказати яким методом він проводив дослідження. Якщо це метод загальновідомий, тобто став звичайним  для „середнього експерта” (став традиційним в середовищі  експертів) і він нічого в нього не вніс, а використовує як такий, – то цього достатньо. І, навпаки, якщо експерт, на базі загальновідомого методу, або сам щось доповнив, „приростив”, з урахуванням специфіки сфери застосування, або використовує метод десь ким-то розроблений, то він повинен вказати його джерело, перекласти в своєму висновку. І це зрозуміло для чого робити. Додаткова експертиза може провірити висновок саме по цьому конкретизованому методу дослідження.

Висновок. Для суду, який оцінює „висновок експерта” як один із доказів, важно знати: джерело того метода, яким користувався експерт, а не джерело правових актів, та  літературних творів в галузі права, хоча вони і мають відношення до права інтелектуальної власності. Перших, як правило, – немає.

В світі сказаного вище, відносно питання: чи є в Україні правова експертиза, потрібно доторкнутися ще до одного важливого питання в історичному аспекті. Місця і статусу  експерта в судовому процесі. А, в зв’язку з цим, і його компетенція. Оскільки, в принципі, можлива і така правова ситуація, при якої автор цієї статті може сказати: зазначений вище Наказ  Міністерства юстиції України від 17 січня 2002 року N 4/5 – може мати ценз. В останні роки серед фахівців в галузі судової експертизи висловлюється думка про те, що презумпція „jura novit curia” (суді знають право) здається застарілою. Вноситься пропозиція – ввести поряд з традиційними родами і видами експертиз нову – юридичну експертизу[9].

• В цивільному, господарському, а зараз і адміністративному процесі в судах України під особою, яка має право бути судовим експертом (в принципі) визнається така, яка є українською мовою  ”обізнаною” (іншими мовами –  сведущим лицом,  рeriti, experts, sachvestandige).

 

Обізнані особи, це фізичні особи, які мають /спеціальні/ знання у галузі науки, техніки/технології, мистецтва або ремесла.

В науці об експертах про  обізнаних осіб, зокрема в цивільному, господарському процесі говориться, що це „…сторонні для суду та учасників процесу особи, які облегшують суду дослідження фактичної сторони справи, даючи висновки о предметах, оцінка яких потребує особистих технічних знань. Така експертиза доповнює особистий опит та знання судді, допомога йому розпізнати значення предметів, для нього неясних, зробити належні висновки із фактів”.

В Україні, як вже було зазначено, на державному рівні почалось по суті формування корпусу судових експертів у сфері „права інтелектуальної власності”.  Серед судових експертів, які мають відповідне посвідчення, яке дає їм формальне право мати статус судового експерта э юристи, економісти, інші фахівці  які не мають відповідної спеціальної  вищої освіти, стажу за таким фахом які мають пряме відношення до об’єктів науки, техніки, ремесла, мистецтва.

Виникає питання: як може особа, яка за фахом є юрист, дати відповіді щодо саме об’єктів, так званої „інтелектуальної власності”, які відносяться до науки, техніки/технології, мистецтва, ремесла? Це відноситься і і до  досліджень об’єктів авторського права (–13.1), і об’єктів суміжних прав (–13.2).

Слід нагадати, що об’єктом авторського права є – твір. Твір літературний, твір художній. До твору літературного прирівняли комп’ютерні програми і бази даних. То хіба юрист, який не є за фахом програміст, або який не є фахівцем у галузі комп’ютерної технології може мати статус судового експерта щодо дослідження всіх об’єктів авторського права. А як бути з творами у галузі музики,  архітектури, тощо?

Серед переліку судових експертів, затверджених Міністерством юстиції України, та рекомендованих ВГС України[10] до залучення до справ, пов’язаних з об’єктами інтелектуальної власності є фізичні особи які мають право проводити дослідження по усіх видам експертної спеціальності –13.1, 13.2, 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10. У тому числі і серед юристів?!

Не один лауреат Нобелевської премії (генії) – не можуть все знати! Як можна бути фахівцем по усім об’єктам так званої „інтелектуальної власності”? Це повне нерозуміння даної справи. Але це свідчить про те, що по суті ми маємо судових експертів, які допомагають суду з’ясовувати не питання  щодо спеціальних знань, а питань правових в галузі авторського права, суміжних з ним прав, в галузі права промислової власності. В цьому і є порок даної системи. Тобто система права ще не відмовилася від презумпції „jura novit curia” (суді знають право), а Мінюст України – відмовився!?

Мабуть не випадково серед ознак судового експерта, затверджених Міністерством юстиції України, ми знайдемо лише такі відомості про судового експерта:

1. Прізвища, ім’я, по-батькові експерта
2. Статус
3. Дата та строк дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації
4. Номер свідоцтва про присвоєння кваліфікації
5. Якою установою присвоєно кваліфікацію
6. Дата скасування дії свідоцтва та підстава
7. Вид експертної спеціальності
8. Юридична (домашня) адреса.

 

І ми не знаходимо відомостій: хто він за фахом (інженер, технолог, хімік,  та т.п., або юрист). І не просто інженер, а інженер як фахівець в конкретній сфері спеціальних знань. Повинно бути відомо, що судовий експерт (прізвище, ім’я, по-батькові), наприклад, є   інженер-механік, а за стажем праці такий то час займається, наприклад, гальмовими устроями (тормозными устройствами), і не просто він фахівець по гальмовим устроям а і в якої саме галузі –   в автомобільної, чи в авіаційної, чи в залізничної?

Висновок -1. Доки в Україні зроблені лише перші невірні кроки в формуванні корпусу судових експертів з залученням фізичних осіб, які не мають спеціальних знань в галузях відповідних наук, техніки/технології, мистецтва, ремесла, – потрібно затверджений перелік судових експертів – переглянути.

Зауважимо, що однією з причин  такого становища є невірне порозумінні нового інституту права – так званого „права інтелектуальної власності” (умовного) не тільки фахівцями в галузі науки, техніки/технології, мистецтва, ремесла, їм можна простити, – вони не є юристами, але і на жаль нашими колегами, – юристами. Останні, глядячи на їх публікації, дійсно вірять у те, що можна мати власність на об’єкти техніки, твори, на об’єкти інформації, інформатики тощо.

З позиції автора  термін „інтелектуальна власність” – є умовний. Його можна  використовувати лише виходячи саме з цього, тобто на побутовому рівні. Він зрозумілий широким масам. Що ж до того, що його використовує наш законодавець, то і це пора всім зрозуміти чому. З тієї ж причини. Термін „власність” до результатів творчої праці, і об’єктам що до них прирівняні,  не є адекватним щодо юридичній природі нового для України інституту права[11].  Його слід вживати маючи на увазі, по перше, дуалізм в кожному об’єкті права (право відношення), а це, по-перше, є  –виключні права на  результати творчої діяльності людини, і по-друге, –  саме  її результати (винахід, корисна модель, промисловий зразок, тощо і об’єкти штучно до них прирівняними  за правовим режимом). Повинна це враховувати і Міністерство Юстиції, коли воно утворює в Україні новий напрямок судової експертизи – юридичної, виходячи з того, що „суди не знають права інтелектуальної власності”.

 

В принципі, відповіді на „питання факту”, пов’язаного з технічними питаннями  було б доцільніше проводити   „судово – технічну експертизу”, яка потребує спеціальних  знань в галузях техніки.   Вона повинна назначатися коли, наприклад, в при розгляді справи виникає питання  про встановлення факту використання  винаходу,  в тому разі при факту еквівалентної заміни одного або кількох ознак винаходу аналогічними технічними рішеннями. Можлива велика різноманітність даного виду  експертизи, але не за її межами, у тому числі в патентна-технічна. Відповіді  на „питання факту”, пов’язаного з економічними питаннями повинно проводитися  „судовою-економічною експертизою”, яка потребує спеціальних  знань в галузях економіці, коли, наприклад потрібно встановити розмір ліцензійних платежів, відшкодування збитків за порушення патенту та інших т.п. виключних прав. Тут також можлива велика різноманітність цього виду  експертиз. І т.д.

II. Коло практичних питань, щодо судової експертизи

На практиці як у суддів так і учасників судового процесу виникає важлива проблема: як правильно формувати перед експертом питання, щоб воно не було правовим. Отже, ф ті, що виходять з вірного правила, що не можна ставити правові питання, мають труднощі що до його формулювання. Відповідь на це питання доцільно давати разом з читачем розглядаючи декілька прикладів, які вже були предметом судового розгляду.

• Приклади з судової практики:  право промислової власності

 

По справі № 15/170-2/170 господарського суду Полтавської області позивачем Державним науково-дослідним інститутом великогабаритних шин заявлено позов про визнання незаконним використання запатентованого промислового зразку. Відповідач ВАТ “Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат” у зустрічному позові просить визнати недійсним патент № 7186, отриманий позивачем.

При розгляді справи ухвалою господарського суду від 03.06-13.06.2003 р. призначена судово-патентознавча експертиза. Перед експертом поставлені такі питання:

1. Чи відповідає малюнок протектора 36 великогабаритних шин, виготовлених японською фірмою, (поставлених позивачу) патенту України на промисловий зразок за № 7186, отриманого позивачем.

2. Чи відповідає промисловий зразок, захищений патентом України за № 7186, виданий позивачу умові  патентоспроможності “новизна”, визначений ст. 6 Закону України “ Про охорону прав на промислові зразки”, тобто чи не був він загальнодоступним у світі до дати подання заяви на видачу патенту.

 

Перше запитання помилкове, оскільки є питанням права, а не факту (питання щодо правозастосування). Друге питання по змісту має два питання. Перше, а саме „Чи відповідає промисловий зразок, захищений патентом України за № 7186, виданий позивачу умові  патентоспроможності “новизна”? – помилково, оскільки теж є питанням права, а не факту (тобто питання щодо правозастосування).

Друге питання в цьому реченні чи не був він загальнодоступним у світі до дати подання заяви на видачу патенту теж є помилковим, оскільки є питанням праву. Спор про пріоритет – спор правовий.

Щодо відповіді  експерта.

Відповідь на перше запитання була такою: „…малюнок протектора 36 великогабаритних шин містить усі суттєві ознаки промислового зразка і підпадає під дію патенту за № 7186”. Перш за все  потрібно зауважити, що дана відповідь не є прямою відповіддю на поставлене питання. Але, частина її вірна, а саме у той частині де говориться:

–  „…малюнок протектора 36 великогабаритних шин містить усі суттєві ознаки промислового зразка” який охороняється патентом України №7186.

На друге запитання дана відповідь про те, що сукупність суттєвих ознак промислового зразка за патентом № 7186 була загальнодоступною у світі до дати подання позивачем заяви на видачу патенту на промисловий зразок “протектор шин” і тому промисловий зразок не є новим і не відповідає умові патентоспроможності “новизна” – є частково вірною і частково помилковою.

 

– Вірною у тій частині, яка відноситься до спеціальних знань, щодо: форми (а), малюнка чи розфарбування (б) або їх поєднання (б), що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних (в) та ергономічних (г) потреб.

 

– Помилковою у тій частині, яка відноситься до   знань в галузі патентного права, а саме: „…і тому промисловий зразок не є новим і не відповідає умові патентоспроможності “новизна”.

• Приклади з судової практики:  авторське право

 

Проведений аналіз судової практики показав, що відоме всім правило: „не ставити перед судовими експертами правових питань” — часто порушується. Характерним прикладом цієї типової помилки є  справа № 16/430-06 (Харківська область) в якій розглядався позов  про стягнення з відповідача за порушення авторських прав та завдану матеріальну шкоду…”.

Перед судовими експертами Харківського Науково-дослідного інституту судових експертиз імені засл. проф. Н.С.Бокаріуса  судом були поставлені  питання, які заслуговують уваги і їх відтворення в даному контексті, оскільки вони є дуже показові:

„ 1) Чи має місце вільне використання[12] у зазначених у позовній заяві збірниках відповідачем при використанні умов[13] задач із підручників по хімії для 8-11 класів автора Буриської Н.М.?

2) Чи відповідає обсяг використаних    умов  задач із підручників по хімії для 8-11 класів автора Буриської Н.М. у збірниках відповідача поставленій меті (для навчання)?

3) Чи можна розглядати використання умов задач із підручників по хімії для 8-11 класів автора Буриської Н.М. у збірниках відповідача як цитування?

4) Чи можна розглядати використання умов задач із підручників по хімії для 8-11 класів автора Буриської Н.М. у збірниках відповідача як ілюстрації?

5) Чи потребувало використання умов задач із підручників по хімії для 8-11 класів автора Буриської Н.М. у збірниках відповідача   дозволу особи, що мала майнові права?

6) Чи має місце порушення авторських прав позивача при використанні   умов задач із підручників по хімії для 8-11 класів автора Буриської Н.М. – Київ, Ірпень, ВТФ „Перун” у збірниках „Всі Готові Домашні Завдання” виданих відповідачем?

7) Чи є умови задач із підручників Буриської Н.М. використані відповідачем, об’єктами авторського права, охоронювані Законом України “Про авторські та суміжні права? ”.

Не можна погодитися і з висновком  судової експертизи по господарській справі №16/430-03 №1377 від 29 квітня 2004 р. Харківського Науково-дослідного інституту судових експертиз імені засл. проф. Н.С.Бокаріуса тому, що він також ґрунтується на помилковій посилці. Експерти виходили з того, що  у відповідності до ст. 8 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, умови задач є об’єктом авторського права.

Суд, який ставив правові питання, судові експерти, які на них відповідали, не додержуються фундаментальних, аксіоматичних положень відповідно до яких:

1)       авторське право не охороняє зміст твору, а тільки забороняє копіювати форму твору /а умови задач – є змістом твору, в тому числі і в галузі хімії/,

2)       не можна ставити правові питання перед експертами, а якщо вони і поставлені судом, то відповідати на них судовий експерт не має права давати, оскільки, як правило, він не є фахівцем в галузі права.

Проблема, мабуть, полягає в тому, що відповідно до нового виду експертизи, – „експертизи, пов’язаної з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності” (№13,1 – 13.10), такі питання можна ставити!?

В цьому полягає вся суть невірного шляху становлення судової експертизи в Україні!

Щодо суті питань:

– умови задач (по хімії, математиці, фізиці  та т.п. точним наукам) – є змістом відповідного наукового твору – літературного, в галузі  хімії, математиці, фізиці  та т.п. точним наукам.

Але, потрібно звернути увагу ще на один принцип авторського права, не враховуючи який не можна вирішити цю проблему. Суть його така:  якщо зміст твору  має тільки одну форму вираження, то ця форма не підлягає охороні авторським правом, оскільки вона не є оригінальною. Маються на увазі математичні, фізичні, в тому числі і  хімічні формули. Наприклад, відома формула А.Ейнштейна: Е=mc². І зміст і форму цього змісту може мати тільки одну форму вираження (зрозуміло в даній системі координат).

Висновок:  не може охоронятися зміст „задачі” в науковому творі (зокрема, по хімії, фізиці, математиці і т.п.). Може охоронятися лише форма змісту задачі, як різновид наукового твору (по хімії, фізиці, математиці і т.п. ).

Різні, оригінальні форми в яких визначені задачі  повинні були стати предметом доказу позивача, на які він посилався в підтвердження того, що його авторські права порушені, а  для суду і експертів – предметом дослідження. Під оригінальною формою твору – „умов задач по хімії”, слід розуміти саме ті форми, в яких виражені ці умови. Відомо, що арсенал літературних і художніх засад в авторському праві великий, практично не вичерпаний, але всі вони тільки тоді є предметом авторського права, коли сприймаються людиною лише через „око” і „послух”. Тобто всі умови задач по хімії можуть мати різні форми зовнішнього проявлення і по різні в органічній і колоїдної хімії. Відповідно, що експертами в таких справах повинні бути, якщо це малюнок умов,  – художник; якщо це слово, термін, –   лінгвіст, який спеціалізується на термінах в галузі хімії, але ні як ні патентознавець. Патентне право і авторське право – це зовсім різні інститути права. Той факт, що зараз їх об’єднує  один „дах” під назвою  „право інтелектуальної власності”, – нічого не говорить, окрім того, що вводить лише в оману.

 

До речі, – зовнішня форма викладення цієї статті теж є предметом авторського права, а саме: структура розміщення матеріалу, розмір шрифту і т.п., оскільки це є правом автора, а не літературного редактора розмістити даний матеріал в іншій структурі, наприклад в одній колонці,  без абзаців, без коляру, яким автор виділів окремі слова, без приданого їм іншого стилю літерам – курсору, або виділив „жирним” шрифтом і т.п.

Потрібно також звернути увагу ще на одну обставину.

Якщо ми проаналізуємо всі сім  питань, і звернемо увагу на їх зміст, то побачимо, що сьоме питання:

„Чи є умови задач із підручників Буриської Н.М. використані відповідачем, об’єктами авторського права, охоронювані Законом України “Про авторські та суміжні права?” – є, по-перше, явно правовим, і, по-друге, основним серед останніх.

Як ми вже зазначили, таке питання ставити не можна (воно є правовим).  Можна порадити:    потрібно першим ставити родове запитанням (але, неправове). Потім видові (теж неправові) і так далі. Якщо на родове питання буде дано негативну відповідь, то не має ніякого сенсу судовим експертам відповідати на інші (і вимагати за свій аналіз грошову плату).

На жаль, судова практика свідчить про те, що судові експерти іноді  змінюють послідовність питань, яка була встановлена судом, не маючи на це відповідної Ухвали суду.

• Щодо застосування на практиці окремих положень ст. 41 ГПК України „Призначення і проведення судової експертизи” з урахуванням наведених вище доктринальних положень.

 

Як відомо, у відповідності до ч.1  ст. 41. ГПК України „Призначення і проведення судової експертизи”[14],   для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують* спеціальних знань** господарський суд призначає*** судову експертизу. На практиці виникає питання, що слід розуміти під зазначеними (***) термінами.

По-перше. Непотрібно призначати експертизу, коли для з’ясування питання факту (обставини неюридичного характеру) не потребується спеціальних  знань в галузі науки, техніки, ремесла або мистецтва. Тобто коли досить загальновідомих, або загальножиттєвих  знань.

І навпаки. Потрібно призначати експертизу коли для з’ясування питання факту (обставини неюридичного характеру) потребується спеціальних  знань в галузі науки, техніки, ремесла або мистецтва, тобто коли суду не досить загальновідомих, або загальножиттєвих  знань.

Дане питання може бути предметом розгляду в судовому провадженні, зокрема за клопотанням сторін, їх представників (ст. 22 ЦПК України). Якщо між сторонами саме з цього питання виникне спор, то після його розгляду суд повинен винести Ухвалу (ст.86 ЦПК України). Дана Ухвала повинна містити, зокрема, стислий виклад суті спору з цього питання (п.2.ч.2 ст.86 ЦПК України), а також мотиви винесення Ухвали з посиланням на законодавство (п.3.ч.2 ст.86 ЦПК України).

Одразу виникає питання: на яке законодавство слід посилатися? Оскільки предметом спору є різні погляди сторін на те, чи потрібно призначати судову експертизу чи ні, слід враховувати коло питань  слідуючи такому алгоритму:

1) чи є це питання права, чи це є питання факту (фактичної сторони справи). Якщо  це питання права, то в клопотанні повинно бути відмовлено і продовжувати ведення справи. Суду не потрібні відповіді з питань права. Якщо це питання відносяться факту, то потрібно з’ясувати слідуючи питання.

2) до яких спеціальних знань відноситься поставлене стороною питання: до науки (якої?), техніки /технології/ (якої?), ремесла (якого?),мистецтва (якого?),

3) чи є це  спеціальне питання,  відповідь на яке є на рівні загальновідомих, або загальножиттєвих знань?  Якщо так, то в клопотанні повинно бути відмовлено і суд має продовжувати ведення справи щодо призначення судової експертизи.

Щодо постановки самого питання.

Відомо, що воно не по змісту, не по формі вираження змісту, не повинно відноситися до питання права. Оскільки, як відомо, історично, питання в галузі судової експертизи перші були з галузі медицини, і саме в судово-медичної експертизі що існую понад століття  і де сформувалися вірні і питання і вірні відповіді на них, щодо фактичної і юридичної сторони справи наведемо одне з них як приклад, як більшу посилку, і потім будемо проводити порівняння з питаннями в судових експертизах, пов’язаних з об’єктами права інтелектуальної власності.

Коли, на приклад, судовий експерт – психіатр  надає суду „Висновок судового експерта” в тому, чи, страдає  звинувачений душевною хворобою і якого роду ця хвороба, він, як відомо, не вправі входить  в  обговорення питання про вміняємость звинуваченого. І це зрозуміло, тому що це  питання  права і його вирішує Суд.

Згідно зі ст. 258 ЦПК судово-психіатрична експертиза призначається у справах про визнання громадянина недієздатним. В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними[15].

Тоді, по аналогії, з наведеним вище прикладом, виникає питання: чи може суд ставити питання, а судовий експерт[16] відповідати на них по справі в якій розглядається  позов про визнання патенту України недійсним[17],  якщо вони мають такий зміст, наприклад:

Чи є винахід, який охороняється патентом України (Х) – продукт /пристрій… / новим?

Чи є винахід, який охороняється патентом України (Х) – продукт /пристрій…/ таким, що має винахідницький рівень?

Чи є винахід, який охороняється патентом України (Х) – продукт /пристрій… / таким, що є промислово придатним?

При цьому ми маємо на увазі, що якщо хоча б на одне запитання відповідь експерта буде негативною, і суд, даючи їй оцінку, погодиться з нею, – патент повинен бути визначено ним недійсним.

На мою думку такі питання перед експертом ставите не можна, оскільки це питання до права, а не питання до факту. По суті,  в таких питаннях мова йде про критерії які у своєї сукупності підтверджують що даному продукту /пристрію…/ об’єктивно притаманні такі три ознаки як новизна, винахідницький рівень та промислова придатність, або, одним словом, критерії патентоспроможності. Справа в тому, що патентоспроможність – це  „…юридична можливість здобуття правової охорони на винахід”.

На дані правові питання дає відповідь Держпатент України при застосуванні відповідних норм права, коли технічне рішення визнає винаходом (кваліфікація), а при розгляду позову щодо визнання його недійсним, – Суд (підтвердження такої кваліфікації, або, при не підтвердженні – декваліфікації).  Образно кажучи, це свого роду „питання про технічну  „дієздатність” пристрою (продукту). Але, виникає питання. Якщо це так, то тоді виникає головне питання: які питання будуть правильними, щодо критеріїв патентоспроможності.

Правильне запитання є те, яке адресовано до ознак, які притаманні  саме технічному рішенню. Залежно  від виду об’єкта технічного рішення, питання повинно відноситься:

• до продукту, як об’єкту технології, тобто до ознак об’єктивно притаманних: (а) пристрію, (б) речовині, (в) штаму мікроорганізму, (г) культури клітин рослини і тварини тощо)[18].

 

Питання щодо пристрію (до судового експерта) можуть відноситися до з’ясування таких ознак, як:

– наявності конструктивного (конструктивних) елемента (елементів);

– наявності зв’язків між елементами пристрію;

– взаємне розташування елементів пристрію;

– форму виконання елемента (елементів) пристрію або пристрою в цілому;

– форму виконання зв’язків між елементами пристрію;

– щодо параметрів та інших характеристик  елемента (елементів) пристрію та їх взаємозв’язків;

– щодо матеріалу, з якого виготовлено елемент (елементи) або пристрій в цілому, середовище, що виконує функцію елемента, щодо інших характеристик елементів пристрію, які є у формулі винаходу, яка має правове значення.

• до процесу /способу/ як об’єкту технології (д), тобто до ознак об’єктивно притаманних саме процесу /способу/[19].

 

Питання щодо процесу (до судового експерта) можуть відноситися до з’ясування таких ознак, як:

– наявності дії або сукупності дій;

– порядку виконання таких дій у часі (чи є вони послідовні, одночасні, у різних сполученнях тощо);

– щодо умов  виконання дій: режиму, використання речовин (вихідної сировини, реагентів, каталізаторів тощо), пристроїв (пристосувань, інструментів, обладнання тощо), штамів мікроорганізмів, культур клітин рослин чи тварин, які є у формулі винаходу, яка має правове значення.

• до нового  застосування відомого продукту чи процесу, тобто до ознак об’єктивно притаманних саме новому  застосуванню  відомого продукту чи процесу.

 

Питання щодо “нового застосування відомого продукту чи процесу” відомого продукту чи процесу (до судового експерта) можуть відноситися до з’ясування таких ознак, як:

– короткої характеристики об’єкта, що застосовується, достатньої для його ідентифікації;

– зазначення нового призначення цього об’єкта, які є у формулі винаходу, яка має правове значення, з урахуванням особливості викладення формули і опису винаходу.

Щодо кваліфікації встановлених ознак на предмет відповідності критерію новизни, винахідницького рівня та промислової придатності, то це питання права, яке вирішує Держпатент при правозастосуванні, тобто при кваліфікації технічного рішення винаходом, та Суду при здійсненні правосуддя шляхом декваліфікації  такого рішення як винаходу, розглядаючи позов про визнання патенту недійсним.

Таким чином:

1) перед судовим експертом Судді не вправі  ставити  правові питання до яких, зокрема, відносяться:

– чи є таке-то технічне рішення новим?

– Чи має  таке-то технічне рішення винахідницький рівень?

– Чи є таке-то технічне рішення  промислово придатним ?

2) якщо Суд поставив перед судовим експертом правові питання, останні не повинні на них відповідати.

Судовий експерт зобов’язаний заявляти самовідвід за наявності таких обставин з посиланням на п.3 частини 1 ст.12. „Обов’язки судового експерта” Закону України „Про судову експертизу”. У відповідності до даної статті говориться про те, що „…незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов’язаний: заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі”. Виникає питання: за наявності саме яких передбачених законодавством підстав судовий експерт зобов’язаний заявляти самовідвід?

• Щодо застосування на практиці окремих положень ст. 42 ГПК України „Висновок судового експерта”

 

Висновок судового експерта* повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки** і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

*

Ст. 42 ГПК України чітко визначає, що проведене дослідження судовий експерт оформляє у формі „Висновок судового експерта”. Між тим, як свідчить аналіз судової практики в Україні судові експерти оформляють їх по різному[20].

**

Ст. 42 ГПК України також чітко визначає, що  висновок повинен мати докладний опис проведених досліджень. Мова йдеться про предмет, об’єкт і метод. Перш за все, потрібно зазначити, що експерт має право на вибір метода  (методики) дослідження. Експерт – є особа незалежна. Стаття 3 Закону України „Про судову експертизу” „Принципи судово-експертної діяльності”  гласить: „судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження”.

Як ми вже зазначали один і той же об’єкт може бути досліджений різними методами, методиками.  Відповідну (найкращу) методику вправі вибрати сам експерт, але з цього приводу можливі спори, які повинен вирішити суд не втручаючись як в питання щодо науки, техніки, мистецтва та ремесла, так і щодо втручання будь-кого в сам процес проведення судової експертизи (Стаття 4. „Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку” Закону України „Про судову експертизу”).

Метод дослідження повинен бути адекватним  природі того об’єкта, який є предметом  дослідження. При цьому потрібно не тільки вибрати правильний метод дослідження (адекватний предмету), але і професійно його застосувати. Тому таких експертів і вибирають з числа  „досвідчених осіб”.

Висновок.  Метод, методика дослідження повинні бути описані  судовим експертом так, щоб кожен фахівець в  галузі відповідної науки, техніки, технології, мистецтва або ремесла зміг провірити отриманий ним результат шляхом повтору дослідження тим же методом, дотримуюсь  той же методики. На жаль, як свідчить аналіз судової практики  судові експерти не дотримуються цього правила. Дійсно, воно так чітко в Законі не вказано, але виходить з тлумачення положення даної статті: „висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки”. Якщо висновок неможливо провірити, – є підстави, як мінімум,  для додаткових питань, вкінець для проведення додаткової  експертизи.

По друге, необхідно звернути увагу на правильне  визначення об’єкта дослідження в „Висновку судового експерта”.  Аналіз судової практики свідчить про те, що одні і ті судові експерти по одній і тій справі визначають об’єкт по різному. У відповідності до ст.1 Закону України „Про судову експертизу” судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних: об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Щодо „об’єктів” права інтелектуальної власності, то конкретне коло їх необмежене. В спеціальностях 13.1-13.10 вони наведені лише на рівні родових позначень.

Потрібно звернути увагу ще на дві обставини. Перша. На те, що коло родових позначень об’єктів „права інтелектуальної власності” охоплює і ті  види об’єктів, які підпадають під коло щодо „Інженерно-технічної експертизи” №10 і інші. Тому перелік об’єктів під №13 – не є правильним.

Друга обставина. Як відмічають фахівці в галузі судової експертизи історично система доказування в судовому процесі інтуїтивно побудована на законах класичної макроскопічної фізики і, поперед усіма, на законі  охорони матерії. Але, наприклад, об’єкти інформатики (об’єктні коди /комп’ютерні програми/) не будучи матеріальними по своїй природі, – не підпадають під дію класичного закону охорони матерії.  На відміну від матерії, яка існує в просторі  і має містоположення об’єкти інформації існують у часі і послідовності і не має геометричних розмірів. Фізичні моделі інформації і часу досі не побудовані.

Вони є рівень ускладнення організації вищої по відношенню до організації класичним машин, які існують тільки в трьох вимірах; ці машини маніпулюють зовсім з іншим об’єктом – інформацією, о якій відомо, що вона не є а ні матерією, а ні енергією ( Ж.П. Буассель. Франция)[21].  Висновок.  Буде помилкою застосування тих методів дослідження, які були  притаманні для класичних машин, якщо їх застосувати до інформаційних машин, які мають чотири виміру, три у просторі і однин у часі.

Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При  необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Але, відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Таким чином,  можна зробити узагальнюючий висновок: судова експертиза в Україні, яка проводиться в галузі права інтелектуальної власності, –  є, образно кажучи, – „молодою”, як і є молодим інститут „права інтелектуальної власності”, а тому слід чітко визначитися: чи на правильному вона путі розвитку, зокрема з питань піднятих у цій публікації. 

© В.І. Жуков     2006 

---

[1]Постанова ПВС України від 5 березня 1977 року N 1 „Про підготовку цивільних справ до судового розгляду” із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року N 13, від 25 травня 1998 року N 15.

[2] Постанова ПВС України  від 30 травня 1997 року N 8 „Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року N 15.

[3] Закон України “Про судову експертизу” із змінами і доповненнями, внесеними Законами України  від 3 квітня 2003 року N 662-IV,  від 9 вересня 2004 року N 1992-IV.

[4] Роз’яснення від 11.11.98 р. N 02-5/424 Арбітражним судам України „Про деякі питання практики призначення судової експертизи” із змінами і доповненнями, внесеними роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України  від 18 квітня 2001 року N 02-5/467,  роз’ясненням президії Вищого господарського суду України  від 31 травня 2002 року N 04-5/609,  рекомендацією президії Вищого господарського суду України  від 10 грудня 2004 року N 04-5/3248.

[5] Див.: наказ Міністерства юстиції України від 17 січня 2002 року N 4/5. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України17 січня 2002 р. за N 37/6325 „Про внесення змін до наказу Міністра юстиції України від 15.07.97 N 285/7-А “Про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів”.

[6] Див.: «Юридическая практика». Еженед. газета. №51(365) 21.12.2004 р. С.1 і 22-23.

[7] Зміни до „Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів”. Затверджені  наказом Міністерства юстиції України від 15 жовтня 2003 р. N 122/5. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2003 р. за N 942/8263.

[8] Див., наприклад, матеріали судової справи  № 14683/6-05 за позовом „Московського заводу машин та приладів для залізничного транспорту виробничого об’єднання „Трансмаш” до ДП „Харківський машинобудівельний завод „ФЕД” по якій було проведено 6  експертиз. І тільки в одній, проведений Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. Н.С.Бокаріуса, експерти указали метод, яким вони використовували.

[9] Россинская Е.З. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе. – М.: Норма, 2005, с.13, с.18.

[10]ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ від 21.05.2004 р. N 01-8/909 «Про атестованих судових експертів та науково-дослідні інститути судових експертиз».У порядку інформації та для використання в роботі надсилаємо наданий Міністерством юстиції України витяг з Реєстру атестованих судових експертів з переліком осіб, яким присвоєно кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, а також перелік науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та їх відділень.

[11] Більш детально з цього приводу див.:  Жуков В.І. „Право інтелектуальної власності: теорія і судова практика (авторсько-правовий аспект). Вісник  Центру комерційного права. №3 (16), 2004. Видавник: Проект здійснюється  фірмою Deloitte Touche Tohmatsu   за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку.

[12] Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням імені автора 

Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру; … .

[13] Термін „умов” відокремлено курсивом і жирним шрифтом нами – авторами узагальнення  судової практики.

[14] Стаття 41. Призначення і проведення судової експертизи 

Для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз’яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Особа, яка проводить судову експертизу (далі – судовий експерт) користується правами і несе обов’язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п’ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР)

[15] п.4. Постанови Пленуму ВС України від 28 березня 1972 року N 3 „Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 29 листопада 1974 року N 13, від 24 квітня 1981 року N 4, від 30 березня 1984 року N 3, від 25 грудня 1992 року N 13, від 25 травня 1998 року N 15).

[16] В даному випадку мається на увазі судовий експерт який є обізнаною людиною щодо спірного пристрою (за фахом, опитом праці).

[17] Стаття 33. Визнання патенту недійсним

1. Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону;

б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці;

в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону;

г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

(частину першу статті 33 доповнено пунктом “г” згідно із

Законом України від 22.05.2003 р. N 850-IV).

[18] 2.3.1. Продукт як об’єкт технології – це матеріальний об’єкт як результат діяльності людини. Таким продуктом, зокрема, є пристрій, механізм, система (комплекс) взаємодіючих пристроїв, споруда, виріб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини та інший біологічний матеріал, у тому числі трансгенна рослина і тварина.

[19] Процес як об’єкт технології – це дія або сукупність дій, виконуваних щодо продуктів та інших матеріальних об’єктів за допомогою принаймні одного продукту і спрямованих на досягнення певного технічного результату. Таким процесом, зокрема, є виготовлення, обробка, переробка продукту та контролювання його якості, перетворення речовини, енергії, даних, вимірювання параметрів, діагностування, лікування, керування процесом, який є об’єктом технології. (п. 2.3.2. Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель. (Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 22 січня 2001 р. N 22. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 лютого 2001 р. за N 173/5364. Розділ 2 доповнено новим пунктом 2.3 згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 26.02.2004 р. N 154)

[20] Див., наприклад   матеріали судової справи  № 14683/6-05 за позовом „Московського заводу машин та приладів для залізничного транспорту виробничого об’єднання „Трансмаш” до ДП „Харківський машинобудівельний завод „ФЕД”. Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності АПН України результати двох проведених по справі експертиз назвав „Висновок №__ експертизи об’єктів інтелектуальної власності. №№!8 і 28. Тобто, з назви це є  дві експертизи по праву.

[21] Більш детальніше див.: Жуков В.І. „Захист комп’ютерних програм: проблема стара, але потребуюча зовсім нового рішення”. К.-журн. Інтелектуальна власність. №7. 2004 р.

 

Подписка на он-лайн тесты по интеллектуальной собственности для физических лиц.

Подписка на он-лайн тесты по интеллектуальной собственности для юридических лиц.