Стаття опублікована: Матеріали міжнародної конференції (Київ, 30 червня – 01 липня 2010 р.). Проект ЄС „Вдосконалення стратегій, політики та врегулювання інновацій в Україні”. – К.: Фенікс, 2010. – 424 с. /с.18-25/

Жуков В.І., к.ю.н., професор Міжнародного Соломонова університету (Київ), Адвокат

 

 

---

 

 

1. З дня прийняття Цивільного кодексу України (далі – ЦК) пройшло понад сім років. Настає період аналізу ЦК в цілому, окремих його Книг, у тому числі Книги IV, а також інших законів щодо виявлення між ними колізій, зокрема, в сфері права інтелектуальної власності.

Проблема колізії законів не існує, коли сфери дії кожного з них щодо охорони прав на один і той самий об’єкт (твір, винахід, і т.п.), – не співпадають. В такому разі у автора, винахідника не виникає питання: яким законом керуватися, а у судді: який закон застосовувати. І, навпаки. Коли права на один і той же об’єкт охороняються двома законами, а іноді і більш ніж двома, якщо врахувати підзаконні акти міністерств, відомств, плюс локальні норми підприємств, – проблема колізії законів, як правило, існує.

Причина, яка породжує колізії законів, полягає в неузгодженості норм права Книги IV „Право інтелектуальної власності” (далі – Книга IV) і законів України, щодо охорони прав на конкретні об’єкти інтелектуальної власності, які в основному були прийняті в 1991-1993 рр. /назва умовна, скорочена/ (далі Закони 1991-1993 рр.).

2. На цей час в Україні стосовно кожного окремо взятого нетілесного об’єкту права інтелектуальної власності (твору, винаходу і т.п.) одночасно діє, як мінімум, – два закону: Книга IV та один із Законів 1991-1993 рр. Потрібно вибрати лише один з двох, який підлягає застосуванню /там де дійсно є колізія/.

Для ясності візьмемо, наприклад, охорону прав на службовий твір. Розглянемо його у трьох ситуаціях, кожна з яких в суді учасниками процесу (позивачем, відповідачем) може бути обрана як позиція. Даний об’єкт права одночасно підпадає під сферу дії двох законів. Під норми ЦК та під норми Закону України „Про авторське право і суміжні права” (далі – Закон). Можливі аналогічні справи і по службовим винаходам. Тут також одночасно діють норми ЦК та норми Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”. Перелік подібних прикладів можна продовжувати і далі. Тобто ситуація є типовою.

Між тим, зауважимо: коли виникають колізії норм права в міжнародному приватному праві, то це явище є природнім, зрозумілим і його можна пояснити: різні території, різні держави-законодавці. Коли ж виникають колізії законів на території однієї держави у одного законодавця, та ще, як правило, не в межах нормальних „допусків”, – то це явище не є природнім, його потрібно виявити й усунути, а краще – ліквідувати причину, яка їх   породжує.

Розглянемо першу ситуацію щодо „службового” твору. Суд і учасники процесу керуються правилом: коли одні і ті ж відносини одночасно підпадають під дію двох законів (ЦК і Закону 1993 р.), то слід застосовувати той, який було прийнято пізніше, тобто ЦК. Тому суд застосовує лише ст. 429 ЦК і не застосовує ст. 16 Закону, оскільки у двох законів є умова: якщо інше не було встановлено договором. Це правило приводить до рішення суду такого змісту: „майнові права на твір належать працівникові та роботодавцю спільно”.

Друга ситуація. Суд і учасники процесу керуються іншим правилом: ЦК є загальним законом. Закон 1993 р. – є спеціальним законом. ВР прямо не відмінила спеціальний закон. Тому суд має застосовувати не ст. 429 ЦК, а ст. 16 Закону, оскільки інше не було встановлено договором. Вказане правило приводить до рішення суду: „майнові права на твір належать роботодавцю”.

Третя ситуація. Учасники процесу, позивач і відповідач, керуються різними правилами. Як поступити суду? Неясно. Судова практика підтверджує відомо в світі правило: „якщо наказ може бути зрозумілим неправильно, він буде зрозумілим неправильно” (Ф. Мольтке). Між тим, у всіх випадках рішення суду повинно бути законним! З двох законів потрібно застосувати лише той, який підлягає застосуванню і не застосовувати той, який не підлягає застосуванню. Наслідки помилки – відомі. Рішення суду не залежить від одностайної чи не одностайної позиції учасників процесу.

На наш погляд, при пошуку відповіді на питання, які випливають з описаних вище ситуацій, та подібні до них, слід виходити з наступного. З дати вступу в силу ЦК, – 1 січня 2004 р., у тому числі і Книги IV, яка спирається на виключні права, – всі раніше прийняті закони 1991-1993 рр., як засновані на протилежній пропрієтарній теорії, – втратили силу, не зважаючи на те, що в законі прямо не вказано. Підстава: новий закон, який по іншому врегулював ті ж самі відносини, які раніше були врегульовані попереднім, припиняє дію останнього.

 

3. Наведений вище приклад, та ще оцінений як типовий, потребує аналізу з метою встановлення причини його виникнення та вибору шляху усунення і недопущення у майбутньому. На наш погляд, починати дослідження потрібно з врахування юридичної природи відносин, які аналізуються та прослідкувати історію (хронологію) їх становлення. Почнемо з опису деталей (дрібниць), які завжди потрібно враховувати.

3.1. Поділ законів на загальні і спеціальні є вірним, але лише на рівні родового поняття. Потрібно отримати результат на видовому рівні. Справа у тому, що у загальному законі є норми права загальні і спеціальні. В спеціальному законі також є норми права загальні і спеціальні. Не слід також ділити статті закону на загальні та спеціальні, оскільки в одній статті може бути декілька різних норм.

3.2. В ЦК, який є кодексом приватного права, – є норми приватні (їх абсолютна більшість), але є і норми публічного права (їх меншість), наприклад, ст. 16 ЦК (процесуальне право є публічним правом). Так само і в публічному законі, як випадок можуть бути розміщені норми приватного права. Якщо взяти типовий український закон, то він є змішаним. Це набір норм публічних і приватних, загальних і спеціальних. Таким чином, за одиницю поділу (молекулу) беремо не закон, а норму права, яка має свої „атоми” – [(гіпотезу → диспозицію) → санкцію]. Висновок: аналізуючи конкретні відносини використовуємо формулу під назвою: „колізія норм права”; при узагальненні висновків використовуємо формулу під назвою: „колізія законів”.

3.2.1. Таким чином, слід відрізняти колізії, які існують між нормами права однорідними (наприклад, цивільна норма проти цивільної), і між нормами права неоднорідними (наприклад, цивільна норма проти норми адміністративної, або норми трудового права /наприклад, аналізуємо ”службовий винахід”/). Не ясно: ст. 16 Закону „Про авторське право і суміжні права” – це норма цивільна чи норма трудового права?

3.2.2. Між різнорідними нормами теж є колізії, оскільки практично всі кодекси в Україні між собою не узгодженості (крім ЦК та Сімейного). Зараз цю проблему ми не розглядаємо. Предметом дослідження є колізії між нормами однорідними, – цивільними.

3.3. Більш детальніший аналіз проблеми колізії законів потребує звернути увагу також на місце вказаних вище норм права в ієрархічній системі (для визначення юридичної сили однієї норми проти іншої). При цьому слід враховувати складну структуру ЦК.

3.4. Структура ЦК має декілька загальних положень. Перерахуємо ті, які мають відношення до права інтелектуальної власності: Це загальні положення Книги I; загальні положення Книги IV, загальні положення, щодо кожного об’єкту права (по главам) Книги IY; загальні положення про зобов’язання Книги V; загальні положення про договори Книги V; попередні мають „нормативні зв’язки” з спеціальними положеннями глави 75 Книги V. Висновок: в кожній з названих Книг можливо є і спеціальні положення.

3.5. Загальні і спеціальні положення сформульовані в ЦК на підставі правових положень, концепцій, теорій. Висновок: можливі колізії між самими правовими положеннями, концепціями, теоріями, якщо вони відображені зовні у „нормі права”. В українському законодавстві – вони відображені зовні в кола Законів 1991-1993 рр.

3.6. Залишається без відповіді ще одне питання: яку норму слід вважати загальною, а яку спеціальною, і по яким критеріям їх розмежовувати? Складне питання. Автор не претендує на повну відповідь на нього в межах однієї публікації. Уявляється, що в пошуках відповіді на рівні юридичної формули слід враховувати наступне.

3.6.1. Поняття „загальний закон”, „спеціальний закон”, так само, як і „загальна норма”, „спеціальна норма” – є відносним і характеризується такими рисами.

Проаналізуємо поняття „загальна норма” – „спеціальна норма”. Перш за все, необхідно встановити де її місце в ієрархії пандектної системі права ЦК (основного акту цивільного законодавства). Потім зіставити з відповідною нормою конституції (основний закон України) і, навіть, за її межами, – міжнародними нормами, яки мають силу на території України, оскільки вони мають пріоритет над національним законодавством (наприклад, ТРІПС). Отже, ми маємо „шкалу юридичної сили”. Умовно надамо їм цифри: 1, 3, 3 і так далі. Тоді, наприклад – ТРІПС має вищу юридичну силу (далі – ю.с.) = (1). Норма Конституції України, наприклад, ст. 41, має ю.с. = (0,9); норма в ст. 418 ЦК має ю.с. = (0,8); норма ст. 16 Закону України „Про авторське право і суміжні права” має ю.с. = (0,7); відповідна норма Держпатенту України матиме ю.с. = (0,6), і так далі, аж до локальних норм підприємств. При цьому, точкою розрахунку в цій шкалі буде лише та міжнародна норма, яка „вписується” щодо цивільних правовідносин, зокрема, до охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, в систему пандектного права (система ЦК). Можлива ситуація, коли ВР України ратифікувала міжнародну угоду норма, якої не відповідає саме системі пандектного права, – її слід оцінювати як колізію законів, тобто як таку, яка є помилковою.

3.6.2. Одразу виникає питання у будь-якому аналогічному дослідженні: чи витримав дослідник „лінію змісту” норми права щодо ю.с. від норми міжнародної угоди до норми Конституції України; від останньої до норми ЦК, від останньої до підпорядкованого йому закону, і так далі. Тут може діяти правило, відоме в мінералогії під назвою „шкали Мооса”. Це мінералогічна шкала міцності від 1 до 10 відповідає 10 достатньо розповсюдженим мінералам від талька до алмазу. Міцність мінералу вимірюється шляхом пошуку  (перебору) „міцніше – м’якше ”. Міцніший залишає слід на м’якшому.  По аналогії в юриспруденції „міцніше – закон; м’якше – підзаконний акт”. Або, іншими словами,  „міцнішу юридичну силу має – закон; м’якшу юридичну силу має – підзаконний акт”. Так і у нас, юристів: наприклад, треба вмістити у вже описану вище „лінію змісту” норму права в шкалу (проміж ю.с. = 1, аж до ю.с. = 0,1) відповідну норму права Господарського кодексу України (далі – ГК), яка теж діє стосовно охорони тих самих прав на конкретні об’єкти інтелектуальної власності на території України. Виникне питання:  яка норма з двох законів „міцніше” (має більшу ю.с.)? Відома колізія законів між ЦК і ГК).

3.6.2.1. Тобто одна і та сама норма права (наприклад, ЦК) відносно до іншої, яка стоїть вище в ієрархічній системі (з врахуванням „лінії змісту” норми), – буде спеціальною, а відносно до іншої, тієї, яка стоїть нижче в ієрархічній системі, „під” ЦК, – буде загальною. Але і тут слід бути уважним. Справа у тому, що норма права, наприклад, ЦК, може бути дослівно, або у зміненій редакції, викладена повторно в іншому нормативному акті „рангом” нижче, або в іншому законі (рівні „ранги” законів), або в підзаконному акті, навіть в локальному акті підприємства. Висновок: юридична сила норми буде дорівнювати її вищому місцю по ю.с. в загальній системі права (загальній ієрархії, від ТРІПС до …), а не її місцю в окремому акті.

3.7. На підтвердження наведеного вище положення розглянемо такий приклад. Почнемо з норм, які мають вищу юридичну силу в загальній ієрархічній системі права України. Так, ст. 41 Конституції України має декілька норм права, одна з яких проголошує право власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно до цієї ст. 41 ними можна володіти, користуватися і розпоряджатися як „… своєю власністю”. Виходячи із ієрархічної системи права України, ця норма є загальною відносно частини першої ст. 418 ЦК, яка є спеціальною. Але, ст. 418 ЦК відносно до ст. 16 Закону „Про авторське право і суміжні права”, – буде вже загальною, і т.д. Принцип відносності.

До речі, як ми бачимо, частина перша ст. 41 Конституції України вочевидь заснована на пропрієтарній теорії, а частина перша ст. 418 ЦК України, – вочевидь заснована на теорії виключних прав. Маємо колізію на вищих ступенях ієрархії загальної правової системи, яка виникла у зв’язку з прийняттям ЦК України у 2003 році. Причина: було прийнято ЦК без попереднього внесення відповідних змін в частину першу ст. 41 Конституції України.

 

4. З огляду на викладене вище правове явище, яке склалося в Україні, слід надати відповідь на питання: у чому причина та як її усунути? Відомо, що саме тому, щоб не допустити „масових” колізій між нормами ЦК 2003 р. та нормами зазначених вище спеціальних законів 1991-1993 рр., у прикінцевих та перехідних положеннях ЦК був і залишається припис: ще до дати вступу у силу ЦК (час утрачено), встановити на державному рівні:

1) перелік законів /їх окремих положень/, які мають бути визнані такими, що втратили чинність;

2) перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни, у зв’язку з набранням чинності ЦК.

Виконання належним чином цього припису передбачає, перш за все, врахування переходу в Україні від однієї правової концепції пропрієтарної, до іншої, – виключних прав. На цей час можна констатувати наступне: 1) даний припис має відношення до Законів 1991-1993 рр.; 2) на рівні законодавця України його належним чином не було виконано. В результаті в Україні склалася тривала ситуація, коли одні і ті самі відносини одночасно підпадають під дію, як мінімум, двох законів неузгоджених між собою, а тому має місто колізія.

Зрозуміло, що у відповідності до норм процесуального права суд не має права відмовити у розгляді справи з мотивів: а) неповноти; б) неясності; в) суперечливості; г) відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. „ Врятовує ” суди пандектна система права, яка, як відомо, є безпрогальною. Потрібно надати належне судам, і, перш за все, – господарським, ВГС України, які, керуючись за останні сім років діючим законодавством сформували більш – менш збалансовану судову практику, що найшло своє публічне віддзеркалення в так званих „Оглядових листах”. Але, проблема остаточно не вирішена. Причина не усунена. Вона навіть не описана на достатньому рівні і, на жаль, не стала предметом наукових дискусій. Розглянемо стан речей як він є.

Якщо викладена автором статті позиція вірна, то при усуненні причини колізій законів слід, перш за все, врахувати вихідне правоположення (новелу), яке було покладено в основу Книгу IV і діє до сьогодні, оскільки воно, на нашу думку, скасувало інше. Тобто на цей час необхідно прослідкувати:

1) наскільки дана новела була втілена в інші закони, раніше прийняті (шляхом внесення змін) і,

2) наскільки дана новела була втілена в інші закони, які були прийняті після прийняття ЦК. Для цих законів, змін і поправок до раніш прийнятих, діє припис абзацу 3 ч. 2 ст. 4 ЦК, який проголошує: „Якщо суб’єкт законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України”. Тобто, новий закон не повинен суперечити ЦК.

Це дане правове положення є універсальним. Ним слід керуватися всім органам влади і управління. Коли, наприклад, Держпатент приймає нормативний акт (в межах своєї компетенції) його проект не повинен суперечити нормам ЦК. Якщо він регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, його обов’язок одночасно ініціювати, у встановленому законом порядку, проект закону про внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України. Так само слід діяти, якщо проект нормативного акту регулює публічні відносини інакше, ніж вони врегульовані тим чи іншим законом публічного права, які мають вищу юридичну силу відносно акту Держпатенту. Останній також зобов’язаний одночасно ініціювати у встановленому законом порядку проект закону про внесення змін до відповідних законів.

Належне виконання даного правового положення різко зменшить кількість колізій і джерела їх виникнення. На жаль, проведений аналіз свідчить про те, що норми спеціальних законів України 1991-1993 рр., залишаються і до сьогодні неузгодженими з нормами загального закону. Ця неузгодженість породила і продовжує підтримувати колізії законів. Невідкладно, на рівні законодавця необхідно: усунути дану колізію або класичним шляхом, – внесення змін в закони 1991-1993 рр., або прийняттям їх в новій редакції.

 

5. Твердження автора даної публікації про те, що новий закон (ЦК), який по іншому врегулював ті ж самі відносини, які раніше були врегульовані попередніми (законами 1991-1993рр.), припиняє його дію, потребує аргументації, яка наводиться нижче.

5.1. По-перше. ЦК, як і попередні 1922 р., 1963 р., належить до пандектної системи права. Діючий ЦК, як і це повинно бути, – є кодексом приватного права. Попередні два – 1922 р., 1963 р. були кодексами публічного права. Відповідно ЦК, Книга IV повинні „вписуватися” саме в цю систему права і не виходити за її межі як за змістом, так і за формою використовуючи лише ті терміни, які традиційно притаманні пандектній системі права, у тому числі, і щодо нетілесних об’єктів права – творів, винаходів і т.п. Дані вимоги стосуються і спеціальних законів України 1991-1993 рр.

По-друге, слід визнати, що на одній території держави України не можуть одночасно існувати в одному законі два протилежних постулати, якщо їх юридична природа – різна. Мова йде про юридичну природу нового інституту права в Україні – права інтелектуальної власності. У науковій спільноті юристів України існує „розкол”: одні вважають, що дійсно мають справу з правом інтелектуальної власності на нетілесні об’єкти, інші їм заперечують. Кожна сторона наводить свої аргументи. Тобто порозуміння права інтелектуальної власності, як такого, з 2003 р. до сьогодні, – не настало. Приклад. Державні органи влади, управління (зокрема, Державна податкова адміністрація України, яка в межах своєї компетенції дає роз’яснення) виходять з положення, що твором, винаходом і т.п. нетілесними об’єктами права можна володіти, користуватися та розпоряджатися, тобто так само як і річчю /тілесним майном/, тому що законодавець в назві Книги IV ЦК використував термін „власність”.

5.2. На нашу думку, термін „право інтелектуальної власності” не є науково вивіреною юридичною формулою, оскільки неадекватно віддзеркалює суть явища у межах „координат” пандектної правової системи. Його слід сприймати лише умовно. Для цього законодавцю слід усунути цю неузгодженість шляхом відповідного зауваження, розташувавши його одразу вслід за назвою Книги IV (яку взагалі краще замінити). Це зауваження (можливо викладене у дужках) було б точкою дотику для „стиковки” ЦК України з іншою правовою системою, – англосаксонською, де діє пропрієтарна теорія щодо нетілесних об’єктів інтелектуальної власності. Таким досить простим способом було б знято протиріччя в межах самого ЦК, яке на даний час існує між назвою Книги IV та її змістом, оскільки останній не базується на праві власності (тріаді права: володіння, користування, розпорядження щодо нетілесних об’єктів), а базується на виключних правах: забороні та дозволу. Останні терміни є ключеві і вони об’єктивно притаманні саме пандектній системі права. Існує і більш складне для вирішення протиріччя. Воно лежить „зовні”. Між ЦК, загальним законом, та кожним окремо взятим спеціальним законом 1991-1993 рр. Послідовно звернемо увагу на два аспекти цієї проблеми.

 

5.3. Відомо, що зміст текстів спеціальних законів України 1991-1993 рр. було сформульовано на підставі базового правового положення Закону України „Про власність”(1991р.), яке використовувало тріаду прав: володіння, користування, розпорядження щодо тілесних речей (“res corporalis”). Такі речі мають тіло (буквально – „corpus”), до яких можна доторкнутися (“quae tangi possunt”). Тому ними можна володіти (в порозумінні „corpus” + „animus”).

Вперше в Україні, на рівні закону, термін право інтелектуальної власності було введено в Закон „Про власність” (1991р.). Поряд з нормами права власності на тілесні об’єкти були включені норми щодо права власності на нетілесні об’єкти права, – твори, винаходи і т.п., навіть на наукове відкриття! Незважаючи на те, що в 1991 році законодавцю і наукові спільноті було відомо, що до твору, винаходу, наукового відкриття, і т.п. нетілесних об’єктів права не можна доторкнутися, тому ними не можна володіти в порозумінні „corpus” + „animus”. Між тим, це правове положення, як вже було вище зазначено, знайшло своє віддзеркалення пізніше в ст. 41 Конституції України 1996 р. Воно існує і до сьогодні, породжуючи колізію між даною нормою Конституції України і нормами Книги IV, які базуються на протилежних концепціях.

Той факт, що в Закони 1991-1993 рр. за останній період були внесені „косметичні” зміни не вирішило проблему, а ще більш її посилимо („сховало”). В результаті ми маємо ситуацію: норми законів 1991-1993 років базуються на пропрієтарній теорії (крім закону „Про авторське право і суміжні права” 1993 рр.), а норми Книги IV базуються на теорії виключних прав. Ця колізія, з точки зору природи права свідчить про те, що законодавець тривалий час допускає неприродній стан речей, який постійно її підживлює на рівні концептуальних підходів. Опоненти такого висновку можуть заявити контраргумент: в ЄС теж йдуть процеси взаємопроникнення правових положень і термінів однієї системи права, – англосаксонської, – в інші системи: інституційну (французьку), пандектну (німецьку). – Так. Йдуть. Але, не шляхом „механічного змішування”, еклектики одних вихідних постулатів з іншими без врахування їх юридичної природи. Результат: маємо систему законодавства, схожу на „костюм арлекіна”.

 

6. Колізія законів сприяє конкуренції позовів. За останні часи все частіше судова практика має справи, які пов’язані із зіткненням прав на один і той самий об’єкт /явище аномальне/, що призводить до конкуренції позовів /явище умовно нормальне/. Мається на увазі випадок, коли один і той самий об’єкт права інтелектуальної власності, наприклад, на одне і те ж технічне рішення, одна особа має патент на винахід, а друга, – патент на корисну модель; або на інший об’єкт /позначення/ одна особа має патент на торгову марку, а друга, – як на промисловий зразок. Мають місце зіткнення прав на винахід, корисну модель з правом на промисловий зразок. При цьому ми виключаємо той випадок, коли видані різним особам охоронні документи мали одну й ту ж саму дату пріоритету.

Діюча система вирішення даних конфліктів, на нашу думку, є недосконалою. У таких випадках було б доцільно на рівні закону використовувати класичне правило: у разі конкуренції однорідних прав /винахід проти винаходу/ попереду йде право, яке виникло раніше (за хронологією); при конкуренції неоднорідних прав /винахід проти корисної моделі/ попереду йде право, яке має більшу юридичну силу. Більшу юридичну силу має право на винахід за право на корисну модель. Наведемо лише одну підставу. Винахід відповідає вимогам критерію „винахідницький рівень”, який підтверджується кваліфікаційною експертизою /експертизою по суті/. Щодо корисної моделі така вимога є відсутньою. У зв’язку з цим, науковій спільноті в галузі права слід з’ясувати: які права на об’єкти інтелектуальної власності слід визначити однорідними /за їх юридичною природою, а які, неоднорідними. Якщо вони неоднорідні, то встановити додаткові об’єктивні ознаки, які визначать більшу юридичну силу.

Уявляється, що конкуренція матеріальних суб’єктивних прав на один і той самий об’єкт інтелектуальної власності, – явище аномальне. Взагалі його не повинно бути, оскільки вся система права інтелектуальної власності виходить з того, що кожен її об’єкт має „свої” критерії патентоздатності. Той факт, що таке явище має місце, є наслідком невірного застосування норм матеріального права, або неясне, невдосконалене законодавство. Як наслідок, має місце конкуренція процесуальних прав, що є явищем нормальним, як умова вирішення спору у суді. Проблема полягає в тому, що з аномальним явищем „звикає” законодавець і органи виконавчої влади, управління, які його застосовують. Потрібно оборотна реакція, – вдосконалення законодавства і практики його застосування, щоб на один і той самий об’єкт один і той самий державний орган не видавав два однорідних по юридичній силі патенту.

В публікаціях РФ з цього приводу висловлюється думка про те, що таке масове явище, мається на увазі зіткнення прав, є наслідком зловживання правами особами, які, як правило, подають заявки на корисну модель. Що ж до зловживання правами з боку заявників, які отримають патенти на корисну модель, то слід визнати, що такі особи є учасниками недобросовісної конкуренції. По суті, вони формально використовують   законні підстави для того, щоб „обійти” патент конкурента. Але, це  питання  заслуговує окремого обговорення.

Таким чином, вирішення проблеми колізії законів описаним вище шляхом буде сприяти приємному інвестиційному клімату в Україні як для національних, так і іноземних інвесторів, якщо ним доведеться стати учасником судового процесу в Україні, – позивачем, відповідачем, або третій особою. Безумовно, вказані пропозиції щодо усунення колізій законів, в сфері права інтелектуальної власності, потребують більш детального і чисельного обговорення, дискусій на фаховому рівні, щоб їх можна було використовувати законодавцем із метою гармонізації українського законодавства з законодавством держав-учасників ЄС на шляху європейської інтеграції.

Анотація на українській та англійських мова:

Стаття присвячена проблемі „колізії законів” в Україні в сфері права інтелектуальної власності на рівні „колізії норм права”. Автор стверджує, що після прийняття в 2003 р. нового Цивільного кодексу України (ЦК) на базі теорії виключних прав, раніш прийняті закони в цій сфері в 1991-1993 рр., на базі пропрієтарна теорії (Закону України „Про власність”), до сьогодні не приведені у відповідність до нового ЦК.Публікація містить аргументації пропозицій: 1) на усунення даної колізії класичним шляхом, – внесенням змін в закони 1991-1993 рр., або прийняттям їх в новій редакції; 2) визнати, що на цей час діють норми нового ЦК, а не норми законів 1991-1993 рр., де є між ними колізія, і цим правилом керуватися у суді, при вирішенні спорів. Підстава: оскільки новий закон (ЦК) по іншому врегулював ті ж самі відносини, які раніше були врегульовані попередніми законами, він припиняє їх дію, не зважаючи на те, що в ЦК прямо про це не вказано.

SummaryThis article is devoted to the issue of „collision of laws” in Ukraine in the field of intellectual property law on the level of the „legal norm collision”. The author states that after the adoption in 2003 of the new Civil Code of Ukraine (CC), based on the theory of exclusive rights, the earlier adopted laws of this field dated 1991-1993, which are based on proprietary theory (Law of Ukraine „On Property”), have not been brought to conformity with the new CC.The publication includes argumentation of the following suggestions: 1) elimination of this collision in the classical way, – alterations in the laws of 1991-1993, or their adoption in new edition; 2) acknowledgement that currently the provisions of the new CC are in force, whereas the provisions of laws dated 1991-1993 are void, provided they collide with the new CC; which shall be the governing rule in courts while dispute settlements. Basis:   as the new law (CC) in another way regulates the relations which were earlier legally stipulated, it terminates their validity despite the absence of respective direct indication thereof in the CC.

 

В.Жуков 07.06.2010

 

Увага!

За останні часи  автор  статі отримав від читачів багато відгудів які свідчать, що  дана тема заслуговує увагу.

У відповідь на відгуки Жуков В.І. написав статтю «Колізії в системі законодавства України з інтелектуальної власності: причини їх виникнення», яка адресована як юристам, фахівцям в  галузі цивільного права (авторського, патентного), так і програмістам, які займаються, або мають мету зайнятися математичним /комп’ютерним/ моделюванням нематематичних об’єктів (норм права), – починаючи з тріади «модель – метод – алгоритм» і далі «вихідного тексту – об’єктного коду».

 

Подписка на он-лайн тесты по интеллектуальной собственности для физических лиц.

Подписка на он-лайн тесты по интеллектуальной собственности для юридических лиц.